Розділ «Кость Лемешев ЗОРЯНА ОДІССЕЯ»

По обіді від астронавтів плазмольота перед Радою

Вищої Думки Ні Пабара виступив академік Курганов.

— Шановні колеги, — заговорив він. — Перш за все я хочу висловити щиру шану двом людям, представникам двох різних цивілізацій — головному радисту плазмольота Сергію Вікторовичу Чуєву, котрий, не шкодуючи життя, налагодив зв’язок з вами, і вченому Ні Пабара Кореню-Туоруду, зусиллями якого був здійснений зв’язок між нами. Я не знаю, як у вас відзначають заслуги героїв…

— Ці імена вже записано до Книги Живого Всесвіту, — промовив урочисто Котселен. — Крім того, на Ні Пабарі буде зведено дві однакові піраміди, вищі за піраміду Михфедчета!

Курганов від несподіванки хмикнув, поскріб потилицю, хотів щось заперечити, врешті, посміхаючись, підморгнув Сергію Вікторовичу Чуєву і різко змінив тему розмови:

— Шановні колеги розуміють, що в розпорядженні істориків нашої цивілізації було доволі древніх текстів, рукописів. Однак ми мало знали про далеке минуле тому, що не завжди вміли розгледіти за камуфляжем міфологічних форм реальні історичні факти. Це одне. Друге, і це головне, весь дух, усі зусилля людей нової цивілізації були спрямовані на створення кращого майбутнього. Представники нової цивілізації так воювали за це майбутнє, що за два тисячоліття дійшли до космічної ери. Людям вашої цивілізації для цього потрібна була допомога сергусіян.

— Це правда, — сумовито ствердив Котселен.

До вечора на круглому узвишші арени побувало багато вчених-ніпабаріян, майже всі астронавти плазмольота. І всіх мовчки і уважно вислухав Сергій Вікторович Чуєв. Останній заклик Курганова до програмування себе на пошук, на розв’язання немислимо складної задачі спершу викликав у нього невимовну жагу до роздумів, роботи і роботи. Однак думки були неясними і кволими. Сергій Вікторович, рушаючи з Лан до плазмольота, де жили астронавти, все оглядався, немов шукаючи когось у натовпі. Нарешті побачив Германа, ледь помітно повів оком, і син миттю опинився біля нього. Обіпершись на його плече, сивий і обважнілий Сергій Вікторович задоволено зітхнув. Несподівано запропонував:

— Ходімо, Германе, разом. Поговорити треба.

— Я ще багато чого не можу згадати, Германе, — говорив Сергій Вікторович синові. — Вірніше, немов би заново вчуся, чи що. Всі наші астронавти сприйняли історію з Ні Пабаром як сенсаційний, але реальний факт. А я все ще дивуюся, бо найдревніші дані про катастрофу надто вже точно сходяться.

— Це і є, батьку, свідчення про катаклізм, катастрофу, якої ледве уникли ніпабаріяни.

— Атож, — похмуро згодився батько. — А що, коли й справді?.. Курганов має рацію: повторення такого нещастя розумна істота допустити не має права. Треба думати, сину! На Раді Вищої Думки всі згодилися говорити відверто, але я не помітив, щоб ніпабаріяни були захоплені думками Курганова готуватися до нових несподіванок природи. Ніпабаріянці не розуміють, очевидно, небезпеки…

— Не все відразу, — розважливо мовив Герман. — Настане час — порозуміємося. Просто наші думки про призначення наукових досягнень ще дуже різняться. Он Натадмар каже, що по прибутті до Землі Ні Пабар стане на далекій орбіті і там обертатиметься ще років сто, доки не виросте нове покоління. Про це говорять жерці медицини, здебільшого прихильники Михфедчета.

— От бачиш! — повів очима на дівчину Сергій Вікторович. — Стосунки з ніпабаріянами у нас ще такі складні, що заглядати наперед важко. Думаю, що оті жерці підтримали Туоруда в його намірі вести Ні Пабар до Землі лише тому, що серед ніпабаріян припинилась народжуваність. Такі молоді, як Натадмар, — останнє тут покоління. І чи не надумали вони відпочити в рідній Сонячній системі, відродити у звичних умовах населення Ні Пабара, а потім “розбудити” Михфедчета і слухатися його волі?

— А якщо й так? — посміхнувся Герман. — Вольному воля! Хто захоче, хай повертається на Землю, хто ні — хай мандрує далі. Головне, батьку, ти як представник нової цивілізації на Сергусі заглянув у майбутнє, а на Ні Пабарі — у далеке минуле. Я заздрю тобі, батьку!

— А я тобі, Германе. Ти ще стільки світів побачиш!

— Ми завжди будемо разом, батьку. Ось прибудемо на Землю, побачимо, якою вона стала за час твого польоту, і вирішимо, куди нам податися далі. Запитаємо “ЛЯЛ-20” про цікаві світи у Метагалактиці — і в дорогу!

— Добре, що ти нагадав мені про нього, — аж зупинився батько. — Ту оруд обіцяв цього вечора прислати мені на бесіду ірвітназа “ЛЯЛ-20”.

ІРВІТНАЗ “ЛЯЛ-20”

В чорній імлі космосу плине дивний стільник-астероїд. Далекі зірки ледь освітлюють верхню сферу величезної кулі плазмольота, що, мов горошина до грудки землі, приліпився до Ні Пабара. На кораблі незвична тиша. Всі астронавти сплять міцним сном, бо лише кілька годин тому вони розійшлися на спочинок після зустрічі з ірвітназом “ЛЯЛ-20”.