Як залізний вовк королевича з королівною одружив

Королівна каже, що то не він, а він таки повідає її батькові, що таки він. І король вірить йому. Вона каже до батька:

— Ну, коли то він, то нехай мені покаже той перстень, що я дала.

Зараз його запитали:

— Де той перстень, що вона тобі дала?

Він повідає:

— Ой нема, бо як скакав назад, то він мені випав з рук.

І таки король не йме віри королівні, каже:

— Якби то не він, то не признавався би, а той би другий ніде не подівся!

І знов весілля призначає.

А той королевич у кухні почув, що таки весілля, та й плаче, що вже два рази доскочив, і нема нічого з того. Прийшов уже час шлюб брати. Вона знов просить батька, щоб ще раз скакали.

А батько повідає:

— Я тобі ще той раз дозволю, але вже це раз останній.

Знову з'їхалися всі. Вийшла вона на галерею, і знов скачуть. А той хлопець вийшов знов за кухню та й плаче. Дивиться — біжить вовк.

— Ей, чого ти плачеш? Стій, не плач!

— Ей, як мені не плакати, коли я вже два рази скакав і нема нічого з того? Вона таки за маршалка іде! Але ще скачуть.

Вовк повідає:

— Нехай скачуть. Іди ще й ти скакати.

Затрясся вовк, і став кінь, в королівське вбрання одяг його і каже:

— Їдь, добувай свого. І як будеш скакати, то твій пан схоче, щоб ти не доскочив, то тобі відрубає на лету мізинний палець. Але як доскочиш, то вона тобі дасть своєї шалі шматочок, і ти хутко назад утікай. А вона буде дивитися, де ти подінешся, але таки не побачить, а твій пан тебе не пізнає. А як прийдеш до кухні, то перезуйся в інший чобіт, а палець тією шаллю обмотай.

І так відправляє його, а сам зник.