Як дурень розбагатів

— Але щоб ти від мене не втекла!..

Ноги під себе — і побіг додому. Хоче замкнути двері, але тут біда: ніде нема ключа! Поперевертав усе ґаздівство, а дарма. «Що чинити?» — питає себе. І здогадався: зняти двері! Зняв із одвірків двері, звалив собі на плечі й — бігцем, аби його жінка не лишила.

Вже й сонце пригріло. Лука зігнувся, але двері тягне, аж язика вивалив.

Тим часом жінка сиділа під лісом. Дивиться: той двері на плечах несе: такий мокрий, аж тече із нього, як з водяника. Гукає йому здалеку.

— Луко, що ти наробив!

— Та ключ десь загубився! От і додумався, що коли здійму двері, то не ввійде ніхто: хто захоче увійти до хижі, мусить спочатку двері відчинити, а тут дверей не буде, нічого відчиняти! Так ніхто і не зайде до нашої хижі. Розумно я вчинив?

— Ой, розумно... Дуже... Розумніше й вигадати важко! — говорить жінка, а сама аж труситься од злості. Та що вже робити? Треба іти далі...

Зібрались і йдуть. Як дійшли до середини лісу, стали відпочивати, бо Лука хоч і здоровий хлоп, але вже вморився, тягнучи двері.

Раз лиш у лісі щось зашелестіло... Наставили вуха й прислухаються — побачили людей, які йшли шепочучись. Ближче, ближче, а ото — дванадцять розбійників: несуть гроші, котрі десь накрали.

Що тут чинити? Коли злодії побачать, обох повбивають. Ніколи довго радитися, бо ті наближаються. Й вирішили, що найліпше буде вилізти на дуба і там переждати, доки злодії пройдуть.

Так і зробили. Раз, два! Жона перша підхопилася на дуба. Не тяжко було лізти, бо майже від землі на дереві виросло гілля. За нею Лука, але й двері тягне, що аж крекче.

Причаїлися в галуззі та й чекають. А розбійники, коли дійшли до дуба, говорять межи собою:

— Но, тут поділимося грішми.

Висипали з міха золоті й почали рахувати.

А наш Лука з жінкою на дубі. Жона зі страху аж зубами цокотить. Лука голову далі та далі висуває з-поміж галуззя — цікавить його, як злодії діляться грошима. Думає собі: «Добре би й мені хоч маленьку частину дістати».

Так доласився на гроші, що хряснула гілка. Лука зі страху вхопився за іншу, і двері — бух! — упали просто на голову ватага.

Злодії розскочилися, а тут за дверима гепнув і Лука. Впав межи них, як з неба!

Розбійники подумали, що ото погоня, і ноги під себе, хто куди, і гроші полишали! Не встигли взяти і пістолі.

А наш Лука, як опам'ятався, бо й він на смерть перелякався, вхопив пістоля й стрілив разів два. У лісі почулося, наче бозна-скільки жандармів стрілило. І розбійники — ще швидше. Якби був їх зі свічкою глядав по всьому лісу, і так би їх не знайшов.

Коли все втихло, зліза з дуба і Лукова жінка. Позбирали все золото-срібло. Насипали повний міх грошей.