Як Брехач і Побрехач пана обікрали, а попа живого вкрали

— І міх пшениці украли.

А пан на ліжку аж підскакує із дивниці. Як тоті злодії так потихо все покрали.

Коли дивиться Брехач — іде Ясь. Вони з Побрехачем сховались на городі і все добро закопали.

Але приходять вони через тиждень на те місце, сіли в кропиві коло паркана та й слухають, що пан каже. А він мало не плаче, бо його брат, ксьондзом робить, на ціле село сміявся, як пана обрабували, а він був у хаті.

Змилосердилися Брехач з Побрехачем над паном. Вернули йому все добро і пішли шукати попа.

І що вони придумали: пішли убрід, наловили шістсот раків, насукали з воску шістсот свічок і причепили ті свічки до раків, позасвічували та й пустили раків уночі до церкви.

Брехач надів на себе попове убрання та й править. Виходить піп надвір, коли чує: хтось у церкві співає, ніби править за мертвим.

Іде він, відмикає двері, а Брехач відразу до нього.

— Я — святий Гавриїл. Прийшов до тебе, взяти тя живцем до неба, бо-с добре служив громаді.

Піп спудився, приходить захеканий до хати та й каже до жінки.

— Лагідь мені чисту сорочку, бо я іду до неба. Прийшов щойно святий Гавриїл і наказав, аби я зараз був готовий.

Зібрався піп, прийшов до церкви, а Брехач каже.

— Святий отче, залазьте в отой міх, аби ніхто не смів видіти, як ми будемо летіти до неба.

Брехач з Побрехачем зав'язали міх, витягли через поріг попа та й тягнуть через плоти. Натовкли добре, натовкли, аж принесли під хату до його брата. Присилили до верха грушки і пустили. А міх то вгору, то вдолину. А піп звідти.

— Йой, як-то я вже високо залетів. Правда, святий Гавриїле?

— Правда, правда, — каже пан, що вийшов з хати.— Як прилетиш з неба, то аби-с більше реготався з мене, бо будемо з того рахунок здавати.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!