Рукавичка з блохи

— Хіба не бачиш?

— А ти що за продавщиця, що допустила до такого? Я тобі казав продавати, а не з матросами жартувати. З чого будемо жити? Я останній крейцер за то віддав.

— Я не винна. Прийшли матроси та й все потовкли. Що пораджу?

— Йой, пуста з тебе ґаздиня. Не дороблюся з тобою хліба. Розвідав я, що в царя весілля рихтують. Підеш кухарці помагати.

А сам у палаці все розказав. Але ша! — щоби ніхто нічого їй не розповів. Сказав:

— Коли вона буде йти додому, то в дванадцять горщиків поналивайте й понасипайте різних страв і дайте їй такий пояс, аби вона понасилювала їх і поясом уперезалася.

Вже цілий день вона бігає з кухаркою; а ввечері починається весілля, прийшли музики, грають. А вона збирається нести їсти чоловікові аж на край міста.

Кухарка насилює на пояс горщики, заперізує її, в кожен горщик насипає іншої страви й відправляє за поріг. А тут дружки вже чекають на молоду, припливли з-за моря її родичі, але вона ще нічого не знає.

За порогом зустрічає жінку чоловік. У цей час заграла музика. Він каже:

— Ходи подивимося, як царева невістка на посаді сидить.

— Та як я з горнятами піду? Страви льопаються по мені.

— Е, нічого. Помаленьку йди, то й не будуть льопатися. Привів до палацу. Тут музика грає, він бере її танцювати. Та й такого жінці духу дав, що льопало борщем, кашею, киселем вище її голови. А тоді зупиняється він і каже:

— Пробачте, дорогі родичі! Вона колись мудрувала над женихами, хотіла й з мене посміятися. Я мусив так поступити і з царівною, коли вона стала моєю дружиною.

Пішов він переодягатися у весільне, їй теж принесли дорогі вбори, стали збирати молоду, ладнати.

Мамі-цариці серце краялося, коли дивилася, як її донька танцювала, обвішана горнятами зі стравами, але нічого не могла зробити, бо то чужа сторона, чужі люди, чужі закони.

Відбулося файне весілля. Молода сиділа за столом і все думала. Буде вона довго пам'ятати, як була жебрачкою, а потім стала царською невісткою.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!