Золотий птах

— Про яку? — грізно запитав батько.

— Чого ваше одне око плаче, а друге сміється?

Кинув батько сердитим поглядом, схопив зі столу шаблю, ще тонше просвистіла вона у повітрі і до половини забилася в двері. Ледве встиг син сховатися від смерті. Та повернувся, витяг шаблю з дверей, положив на стіл і вийшов.

Підбіг наймолодший брат.

— Питав?

— Так.

— Так чому?

— Казав батько, що кожному зокрема скаже.

Прийшов довгожданний вечір. Взяв наймолодший син вечерю, низько поклонився батькові, положив її на стіл, а сам став коло порога і питає.

— Тату, я ваш наймолодший син. Ви мене любите, а я вас, але хочу потривожити.

— Чим саме?

— Хочу довідатися, чому ваше одне око плаче, а друге сміється?

Грізно глянув на сина цар, схопив шаблю, свиснула вона у повітрі і по ручку влізла біля синового вуха у двері.

Ледве витяг її наймолодший син, положив на стіл, став біля царя і знову.

— Татусю, чого на мене сердитеся і кидаєте шаблею, як за собакою? Я ж ваш син, коли дізнаюся про таємницю, то мені на серці легше буде. Як хочете моєї смерті, то я сам положу голову на крісло і відрубайте її, а від того, що ви кидаєте за мною шаблею, я не веселіший. Що хочете зробіть зі мною, лише відкрийте таємницю.

Подумав батько і каже.

— Впертий ти, сину, та й мушу тобі признатися. Одне око тішиться, що маю вас трьох синів, як орлів, один одного кращий, а друге око плаче за моєю дружиною, а за вашою матір'ю. Ви — сироти, а я — вдівець. Чує моє серце, що помру я через кілька років.

— Як так? — жах охопив сина.— І нічого зробити не можна?

— Дочитався я, сину, в книжках, що в тридесятому царстві живе Білий цар, а в нього у діамантовій клітці є Золотий птах. Якби хтось мені того птаха дістав, а він заспівав у моїм палаці, то я відмолод би і прожив би з вами до глибокої старості.

— Добре, батьку, все буде.