Розділ «РОЗДIЛ VII Невже я бiльше не побачу його? — Вiдкриття: у Тусi очi, як у Терези! — "Ха-ха-ха! Муха закохався у Туську Мороз!" — А може, вона все-таки є, смiх-трава?! — Зустрiч бiля меморiалу…»

— Цiкаво. Скажи, а ти б могла бути циркачкою?

— А чого ж? Це, мабуть, цiкаво. Я цирк люблю. Я, коли була маленька…

Що сталося, коли вона була маленька, я так i не дiзнався, бо несподiвано пролунав голос учительки географiї Ольги Степанiвни:

— Мороз! Припини розмови на уроцi!

I Туся лякливо замовкла.

Тiльки-но продзвенiв дзвiнок i Ольга Степанiвна вийшла з класу, як Льоня Монькiн (вiн сидiв за нами) вискочив на парту i закричав, вдавано регочучи:

— Га-га-га! Новина! Новина! Слухайте всi! Муха закохався в Туську Мороз. Ой, умру! Ви б побачили, як вiн на неї дивився. Я дивлюсь — а вiн дивиться!… Щось їй белькоче й дивиться… як у кiно… Ой, тримайте! Га-га-га!

Мене аж у жар кинуло.

— Почервонiв! Значить, правда. Ги-ги-ги! — зареготав Валера Галушкинський.

— Дурень! — сказала Туся i стукнула Валеру книжкою по головi. Монькiна стукнути вона не могла — вiн стояв на партi, не дiстанеш.

— Хи-хи-хи-хи-хи-хи! — дружно захихикали Спасокукоцький i Кукуєвицький.

Дiвчатка усмiхалися стримано, проте лукаво. Дiвчатка завжди з iнтересом ставляться до таких речей.

Льоня Монькiн продовжував пiдстрибувати на партi й кривлятися, переможно дивлячись не на мене, а чогось на Iгоря Дмитруху. Вiн чекав його пiдтримки, його схвалення. Iгор якусь мить вагався — вiн не любив приєднуватися до чужих глузувань, вiн любив починати сам. Але потiм усе-таки зареготав. Не посмiятися з Мухи — цього пропустити вiн не мiг.

— Дурнi! Психоненормальнi! — зневажливо сказала Туся. — Не звертай на них уваги.

I, взявши свiй портфель, вона гордо вийшла з класу.

Легко сказати — не звертай уваги. Я б не звертав, якби мене не чiпали.

Я стояв у коридорi бiля вiкна i жував собi свiй снiданок — хлiб з салом. Я змалку люблю чорний хлiб з салом.

I раптом почув гучний, на весь коридор, голос Iгоря Дмитрухи:

— О! Жує безперестанку, а худiший за таранку! Це вiд кохання. Кохання сушить. I одразу:

— Га-га-га! — Валера Галушкинський.