Розділ «Утопiя»

Микола Гнатович, сiльський утопiст.

Цицькiн, сiльський детектив.

Кiндрат Омелянович, сiльський учитель.

пiдарас Вєня, сiльський недоумок.

На сценi невеличкий будиночок. Злiва на будиночку напис — «Карасiн», справа напис — «Магазiн». Бiля магазину лежать недбайливо покинутi в пилюку лiсапеди. В невеликому промiжутку мiж написами «Карасiн» i «Магазiн» сидить Микола Гнатович, сiльський утопiст, i пале «Сєвєр». Входить Кiндрат Омелянович, сiльський учитель.

Кiндрат Омелянович. Ви чули, Микола Гнатович, амєрiканскiй авiаносєц взорвался. Много погiбло, но говорят тiка боцман успєл зiскочить, но пальцi на ногах всi геть чисто поодривало.

Микола Гнатович. У нiх развєдка дуже харашо работаєт. Када у нас хто iдьот срать, то онi уже i знают.

Кiндрат Омелянович хмикає.

Микола Гнатович. Хи, а як ви думали!

Обоє замислено мовчать, при чому Микола Гнатович пальцем видовбува з вуха чималий шмат сiрки i з цiкавiстю на нього дивиться. Входить Цицькiн, сiльський детектив. Пiд час розмови Миколи Гнатовича i Кiндрата Омеляновича вiн з насолодою сцяв у холодку i все чув.

Цицькiн (застьобує штани). Та развєдка щас до пизди, шоб ви знали. Щас хто пєрвий нажмьот кнопку, той i буде кашу наябувать.

Микола Гнатович. Колись нiяких кнопок не було, а люди були здоровi i жили сто двадцять лiт.

Цицькiн (застьобує штани i цинiчно спльовує). Ви утопiст, дiду. От вчора Омищенко спiймав в кущах тьолку. Єблась, сука. Так ми її пиздим, а вона каже: «Хлопцi, катаємо в кущi, я там труси покинула.»

Микола Гнатович. Ранiш люди нiколи не умивалися. I їли сало. А захоче помидора чи диню — то так зiрве, навiть i не миє. I от таки в усiх пики були!

Кiндрат Омелянович (тяжко зiтха). Утопiя…

Цицькiн (застьобує штани). Хуйня, дiду: зараз Б-52 пустять — i до пизди те здоров'я.

Микола Гнатович. Колись нiяких Б-52 не було. А Миронiв Грицько випивав пiввiдра самогону, а потiм пиздив бугая кулаками.

Кiндрат Омелянович. А шо потiм було?

Микола Гнатович. Шо було, шо було?! Пiздєц бугаю, шо було.