ДУМА ПРО БРАТІВ НЕАЗОВСЬКИХ

Е, щоб люди знали!

Он як про тебе і про Сулиму,

як ви Кодак-фортецю зруйнували,

а потім як на страту вас везли,

і як ти чудом жив-здоров лишився,

та й знов на Січ подався Низову, —

от про таке у нас в селі співали!

І люди плакали. Але ж то й сльози інші.

Я по таких сльозах — за шаблю та й до тебе!

А тут... щоб так тікать... щоб аж покинуть брата?!

(Їжачиться порубана тернина. Тріпоче шмат

червоної китайки. Ще далі шмат, і далі, й далі,

й далі...)

І даленіє голос кобзаря

«То середульший брат милосердіє мав,

Терновії віття верхи істинає,

Меншому брату приміту покидає.

А як стали на Муравський шлях виїжджати,

Не стало тернів та байраків рубати,

То він червону китайку із свого жупана видирає,