Розділ «Частина друга СКАРБ»

Та хіба мало що можна зробити!

Він порозчиняв вікна, позастеляв постелі, порозв'язував вузли і одяг поклав У спальні на старі газети, — свій з одного боку, материн — з другого… Зручно: вибирай, що треба! Усе на видноті!

Потім заходився перебирати книжки й зошити. Старі підручники склав в один стосик і перев'язав його шнурком хрест-навхрест. Нові, куплені матір'ю для восьмого класу, відклав окремо. Те ж саме зробив і з зошитами… Глобус поставив зверху на книжки… Гарно! Коли мама купить письмовий стіл, він поставить його в цьому куточку, праворуч од вікна, щоб світло падало на нього зліва. А в тому, що насупроти, стане телевізор. Правда, його ще теж нема. Але ж буде колись… Поряд з ним, під стіною, — диван, а посеред кімнати — стіл…

Він замріявся. Знав, що і матері давно хочеться мати своє затишне гніздо, — вона не раз казала йому про це, — і він радів її майбутньою радістю. Тепер її мрія збувається. І хай це буде не сьогодні, — бо материн скромний заробіток медсестри, мабуть, не дозволить купити все необхідне сьогодні чи завтра, — дарма! Тепер можна й почекати…

Він дивився з вікна на море, — там, в далині, пропливали великі дніпровські кораблі та верткі буксири-тягачі з низкою темних барж, навантажених так, що ледве виднілися над водою. Праворуч здіймалася гребля, а ген, за Дніпром, у синьому мареві, туманіли неясні обриси безмежних степів, покраяних на велетенські прямокутники стрункими зеленими лісосмугами.

Юрко знову взявся до роботи. Його погляд упав на стару потерту папку. У ній мама тримає документи та фотографії. Зараз папка сиротливо лежала на підлозі. Треба десь її покласти так, щоб і не загубилася, і була завжди напохваті.

Він розв'язав її.

Ось мамин диплом про закінчення медшколи, ось її паспорт, військовий квиток та ще якісь документи, і книжечки, і просто папірці… Юрко знає: все це мамі треба. Тому акуратно складає книжечку до книжечки, папірець до папірця…

А це що?

Він узяв до рук аркуш паперу з учнівського зошита в клітинку і розгорнув його. У вічі впали перші слова: «Здрастуй, Ніночко!»

Цікаво — хто це пише? Хто може так називати його маму?.. Родичів у неї немає, бо виросла в дитячому будинку. Подруга? Ні, щось він не пам'ятає, щоб мама одержувала листи від подруг чи будь-кого…

Він розумів, що читати чужі листи незручно. Але цей лист, без сумніву, адресований його мамі. Він глянув на дату в кінці листа, — написаний всього три тижні тому, отже, зовсім недавно, коли він був у лікарні. Хто ж це може так писати?..

Він сів на підвіконня і почав читати. А почавши, був так вражений, що не міг відірватися.

«Здрастуй, Ніночко! — писалося в листі. — Не дивуйся, що я пишу тобі. В твоїх очах я, звісно, мерзотник і не можу розраховувати ні на твою повагу, ні тим більше на прихильність. Але я знаю твоє добре серце і сподіваюся, що ти не викинеш мого листа, а дочитаєш до кінця. А дочитавши і дізнавшись про моє життя, зміниш про мене думку, і в твоєму серці ворухнеться хоча б одна струна співчуття до мене… І тим я вже буду щасливий…

Але все по порядку.

Минуло рівно дев'ять років з того дня, коли я пішов від тебе. Тепер я розумію, ЩО то була фатальна помилка, якої я не можу собі пробачити. Але тоді мені здалося, що з тобою у мене життя не виходить, що я знайду щастя з іншою… Як я обманувся! Якого болю завдав тобі і нашому синочкові! Хоча він був ще маленький і нічого не розумів. А тобі… тобі було дуже важко.

Я знаю. Тепер я це усвідомив… Та й не тільки тепер, а вже чимало років ношу каяття в серці.

Однак я знову відхиляюсь від головного.

Отже, я залишив тебе із сином Юрасем. Знав, що ти одна на всьому білому світі — і залишив… Виїхав… З нею… Ти знаєш, про кого я говорю. Виїхав далеко. Щоб ніколи не потрапити тобі на очі.

Працював, як і раніше, шофером. Здавалося, я був щасливою людиною. Але то так тільки здавалося. Дуже скоро я відчув самотність. Почав працювати, як ми кажемо, «наліво», хоча знав, що така дорога до добра не доводить. Однак у мене вимагали: грошей, грошей, грошей!