Розділ «Частина друга СКАРБ»

— Про це не було мови.

— Де батько живе?

— У порту Новому. Вулиця Полтавська…

— Ти знаєш, де це?

— Ні.

— До порту Нового по морю кілометрів десять-дванадцять… Можна катером… Ось так — через затоку, — вчитель махнув рукою на північний захід. — А якщо автобусом, по асфальту, то і всі двадцять п'ять…

— То ви мені радите поїхати до нього?

Степан Бенедиктович поклав руку на Юркове плече, цим самим даючи зрозуміти, що він з довір'ям ставиться до свого вихованця.

— А чому б і ні?.. Адже ти хочеш цього! Ти повинен знати, що життя — штука досить складна. Іноді не підозріваєш, яким боком воно повернеться до тебе. Ось саме зараз такі складнощі в житті твоїх батьків. І коли б їм допомогти, то вони, може, знайшли б спільну мову…

— А як їм допомогти?

— Простягнути батькові руку! Судячи з того, що ти розповів, він хоче з тобою зустрітися. Отже, поїдь до нього! Така моя порада.

— А мама?

— Бачиш, мама не має права заборонити тобі зустрітися з батьком. Та й не малюк ти уже!..

Юрко зрадів. Спокійні, розсудливі слова класного керівника розсіяли сумніви і вагання. Безперечно, треба їхати до батька! Знайти його! Поговорити!

Він підвівся.

— Дякую, Степане Бенедиктовичу. Я зрозумів вас… До побачення!

— До побачення, Юрію! Бажаю успіху!..

ЩЕ ОДНА ЗУСТРІЧ

Другого дня була неділя. Мати не поспішала вставати, а Юркові не лежалося. Як тільки над морем піднявся край неба, схопився з ліжка.

— Ти чого так рано, Юрчику?