Розділ «Частина перша НОВАЧОК»

Проте ніхто вголос не висловив своїх думок, бо такий диспут відбувався вперше.

— Яким повинен бути справжній товариш? — спитала Ніна Максимівна, звертаючись до всього загону. — Ось ви товаришуєте, дружите одне з одним. А чи задумувались ви коли-небудь над тим, якими якостями повинна володіти людина, яку вибираєте собі в товариші, а тим паче — в друзі?.. Чому так буває, що один товариш швидко відходить од вас, а інший залишається в серці надовго, іноді — на все життя? Чи можна називати друзями тих, хто відверто каже правду в вічі і викриває ваші вади? Чи, може, це той, хто вам завжди підтакує?.. Ну, ось ти, Олю, скажи, як ти думаєш, кого б ти могла назвати своїм товаришем і другом?

Оля Сокирко, старанна і сумлінна учениця, встала з-за парти і почервоніла. Закинула за плече біляву кіску з голубою стрічкою, вийняла із книжки, що лежала на портфелі, аркуш паперу:

— Товаришем називається людина, зв'язана з іншими людьми належністю до одного колективу, організації, групи, середовища; це людина, яку об'єднують з ким-небудь спільні заняття, діяльність, погляди, умови життя, — швидко почала читати Оля.

Але тут її перебив Сергій.

— О, почала вичитувати з шпаргалки, мов пономар! А казали — це буде не лекція…

Оля запнулась і ще дужче почервоніла. На очах у неї виступили сльози. Вона зім'яла папірець у тонкій білій руці.

— Лісовий, як ти смієш так говорити! — розгнівалась піонервожата. — Ти ображаєш свою товаришку!

— А вона мені не товаришка! Вона зазнайка! Я чув, як вона вихваляється, що, крім неї, у класі немає круглих відмінників.

В Олі з очей бризнули сльози. Вона затулила обличчя руками і сіла.

— Ну, це ні на що не схоже! Ти просто грубіян, Лісовий! — скрикнула Ніна Максимівна. — Тебе треба вигнати з класу!

Тут підвівся Степан Бенедиктович, який сидів на задній парті.

— Ніно Максимівно, дозвольте і мені взяти участь у диспуті.

— Будь ласка, будь ласка, — зраділа старша піонервожата несподіваній допомозі. — Просимо.

— Друзі, ось Сергій Лісовий незадоволений тим, як Оля Сокирко пояснює, кого можна назвати товаришем…

— Я теж міг би прочитати по шпаргалці, — буркнув Сергій, бликнувши спідлоба чорним оком.

— От і добре. Ми вітаємо твоє бажання розповісти нам, кого ти вважаєш за справжнього товариша. Тільки без шпаргалки. І не треба ображати Олю: вона справді одна з кращих учениць у класі і може гордитися цим. Правда, без зазнайства… Отже, Сергію, ми тебе слухаємо!

Сергій посовався за партою, але все-таки встав.

— Чого ж, можу сказати… Тільки я не знаю — що…

Клас здригнувся від сміху. Всі враз відчули себе невимушено.