Розділ «Частина перша НОВАЧОК»

— А може, сповістити міліцію? — спитала Марта.

— Ти що? Жартуєш? — прошипів Сергій. — Зіпсуєш нам усю справу! Ми й самі, без будь-чиєї допомоги зуміємо розібратися — що і як! А міліцію тільки вплутай — тоді сам і носа не зможеш показати сюди! Правда, Юрку?

Хоча Юрко і не був такий гарячкуватий, як Сергій, але і його захопила думка самотужки виявити небезпечних злочинців. Він ще не знав, що вони шукають і хто такий Стась Дзвонар, однак із почутої розмови вирішив, що чесній людині нема чого боятись і тікати звідси якнайшвидше. Тому він підтримав Сергія.

— Атож! Ми й самі справимось! — Та йому не хотілося ображати Марту, і він примирливо додав: — А як буде щось дуже небезпечне, тоді підемо в міліцію!

Вони причаїлись у руїнах і почали спостерігати.

Спочатку, години до восьмої вечора, їх немилосердно смажило в кам'яному закутку сонце. Надвечір раптом похолодало. З заходу насунула важка чорна хмара і запнула півнеба. Рвучкий вітер підняв на морі хвильовицю. Вода стала враз чорною. Над островом залягли густі сутінки. В заростях замовк пташиний щебет.

Потім упали перші краплини дощу.

Копачі вистрибнули з ями.

— Буде гроза, — сказав Глечик. — А може, й шторм. Я пливу до берега…

Дзвонар чортихнувся, зауваживши, що ще б можна було попрацювати годину або й дві до заходу сонця. Але Глечик і слухати про те не хотів.

Дзвонар склав інструмент, заховав його під каміння і зник у руїнах, де, напевне, мав тимчасовий притулок.

В цю мить уперіщив дощ. Сліпуча блискавка розпанахала хмару.

— Сюди, друзі! За мною! — І Юрко перший кинувся в глибоку нішу під вежею.

Тут було сухо. Зате холодний вітер продував наскрізь їхнє благеньке вбрання. Вони почали мерзнути.

Юрко оглянувся навкруги: треба знайти надійніший, затишніший куточок. Хто знає, скільки доведеться їм сидіти тут? Може, цілу ніч?

— Сергію, складімо з цегли стінку, яка б захищала нас од вітру. Відгородимо оцей куточок!

Хлопці заходилися збирати цеглу. Марта допомагала їм. Юрко киркою відколупав од муру кілька цеглин. Сергій укладав їх навхрест, щоб не розвалилися під подувом вітру.

Зненацька від удару Юркової кирки стіна провалилася, і шматок цеглини з гуркотом полетів кудись у яму. Лише черев кілька секунд до слуху долинув глухий стук. Це здивувало Юрка: невже там так глибоко? Він кинув ще одну цеглину. І та з гуркотом, б'ючись об стінки, довго летіла, аж поки досягла дна.

— Сергію, тут якийсь хід! — Юрко заглянув униз. — Дуже глибокий!

Сергій витягнув з кишені електричний ліхтарик — посвітив.