Розділ «Частина перша НОВАЧОК»

Ні в понеділок, ні у вівторок вони не змогли попливти до Замкового острова. У понеділок Юрко з матір'ю перевозили решту речей, а у вівторок, після четвертого уроку, до нього підійшов Хвостенко і тихо, по-змовницьки сказав:

— Я чекатиму тебе сьогодні о четвертій з човном край нашої левади. Знаєш, де це?

— Знайду, — коротко відповів Юрко.

О пів на четверту Юрко непомітно, щоб не зустрітися з Сергієм, вислизнув з дому і левадами, продираючись крізь зарості калини, вийшов до вузької довгої затоки, яка вганялась у берег гострим язиком.

Було тепло і тихо. Вода сонно плескалась у розмитому корені дерева, миготіла під яскравим весняним сонцем блискучими зайчиками. З тополі летів жовтавий пушок цвіту, падав на воду і гойдався на хвилях.

Минуло понад півгодини, а Хвостенка все не було.

Нарешті, він вибіг з кущів, спітнілий і сконфужений. Поспішно підійшов до Юрка.

— Не пощастило, — сказав він. — Наш човен забрав один знайомий. А іншого я ніде не міг дістати. Що ж нам робити?

Юркові стало смішно. Хоча Хвостенко був вищий за нього, однак він його чомусь не боявсь.

— Чи, може, передумав? — запитав Хвостенко, не дочекавшись відповіді.

— Ні, не передумав, — відповів Юрко. — Адже я тебе не чіпав! Ти сам нав'язався до мене!

— Не переходь мені дорогу! Не плутайся під ногами!

— Не погрожуй! Не боюсь!

— Побачимо! — скрикнув Хвостенко і, раптово, без попередження, кинувшись уперед, ударив Юрка кулаком в обличчя.

Юрко не чекав нападу і заточився. Кров спалахнула в ньому. Він схопив супротивника за руки, намагаючись використати один з прийомів самбо, вивчених у спортивній школі. Але Хвостенко спритно вивернувся.

Вони стали один проти одного, як молоді півники, важко дихаючи і не помічаючи, що з-поза прибережних кущів поволі виплив на плесо човен.

Хвостенко знову кинувся в напад. І знову кулаком цілився в обличчя. Але цього разу Юрко уважно слідкував за ним і встиг пригнутися. Не зустрівши ніякої опори, Хвостенко з розгону налетів на нього. В ту ж мить Юрко схопив його за руки і, падаючи на спину, перекинув через голову.

Ойкнувши, Хвостенко незграбно шубовснув у воду.

Юрко схопився на ноги і раптом побачив Онуфрія Івановича, який, стоячи у човні, веслував до берега. Онуфрій Іванович пізнав хлопця теж і був, видно, немало здивований цією зустріччю.

— Юрко? Ти як був розбишакою, так і залишився!.. Кого це ти так?