Розділ «ЧАРІВНИК ЗЕМНОМОР'Я»

Оґіон став навколішки і почав розводити вогонь у каміні — в хаті було холодно. Потім, стоячи навколішках, він промовив своїм тихим голосом:

— Геде, мій юний яструбе, ти не прив'язаний до мене і ти не наймався мені прислужувати. Не ти прийшов до мене, а я відшукав тебе. Ти надто юний для такого вибору, проте його ніхто, крім тебе, не зробить. Якщо ти хочеш, я пошлю тебе на острів Роук, де навчають мистецтва Високої Магії. І ти без зайвого клопоту засвоїш ту науку, бо маєш величезну силу. Сподіваюся, що навіть більшу, ніж твоя гординя. Я залишив би тебе побіля себе, бо маю те, чого тобі бракує, але не хочу силувати тебе. Тож вибирай: Ре-Альбі чи Роук.

Збитий з пантелику Гед стояв мовчки. Він прихилився до цього чоловіка, котрий зцілив його одним дотиком руки і котрий ніколи не сварився. Він любив Оґіона, але не здогадувався про це аж дотепер. Гед поглянув на дубовий ціпок мага, притулений у кутку, пригадав, як він пломенисто сяяв, випалюючи з пітьми Зло, і йому закортіло залишитися з Оґіоном, бродити лісами, навчатися мистецтву мовчання. Проте у ньому нуртували й інші, непогамовані прагнення — слави, діяльності. Навчання під орудою Оґіона видавалося йому безмежно довгим; а щоби стати справжнім Майстром, на це піде ціла вічність... Натомість він, змагаючись наввипередки з вітрами, може завиграшки дістатися через Потаємне море до Роука, острова Мудреців, де повітря пронизане чарами, і де, осяяний дивами, походжає Архімаг.

— Наставнику, — озвався хлопець, — я вибираю Роук.

Через кілька днів сонячним весняним ранком вони з Оґіоном прямували схилами до найбільшого ґонтського порту, що знаходився за п'ятнадцять миль від Ре-Альбі. Біля міської брами, яку прикрашали дві кам'яні колони у вигляді драконів, стояла варта. Лиш угледівши мага, вартові впали навколішки й оголили мечі. Вони знали Оґіона і віддавали йому шану не стільки скоряючись наказові Володаря, скільки з власної волі. Десять років тому Оґіон врятував Ре-Альбі від землетрусу, який міг би зрівняти місто із землею та перегородити прохід у гавань між Сторожовими скелями. Чародій тоді говорив із горою Ґонт, наче заспокоював перелякану тварину, і таким чином вгамував двигтіння у надрах перевалу. Коли вартові схилили коліна перед його мовчазним наставником, Гед згадав усе почуте про цю подію. Він боязко поглянув на Оґіона, однак обличчя мага, котрий зупинив землетрус, було таким самим спокійним, як завжди.

Вони зайшли у гавань. Старшина порту привітав Оґіона, поцікавившись, чим може прислужитися. Маг пояснив, що учневі потрібно добратися на острів Роук, і старшина відразу ж назвав корабель, що лаштувався пливти до Потаємного моря і міг узяти Геда на борт.

— На судні немає заклинача погоди і капітан охоче візьме хлопця приборкувачем вітрів, — сказав старшина, — якщо він вміє це робити.

— Він трохи дає раду з туманом і хмарами, але не з морськими вітрами, — відказав маг, поклавши руку Гедові на плече. — Яструбе, не пробуй жартувати з морем або з морськими вітрами. Вони ще не відкрили тобі своїх таємниць. — А як називається корабель? — звернувся він до старшини.

— "Тінь". З Андрадських островів. Везе хутро та слонову кістку і тримає курс на Ґорт. Непогане судно, Майстре!

Обличчя мага спохмурніло, коли він почув назву корабля.

— Що ж, так тому і бути. Передай, Яструбе, цю записку Архімагу Роукської школи. І попутного тобі вітру. Прощавай!

Таким було прощання мага зі своїм учнем... Крутнувшись, Оґіон швидко попрямував вуличкою, подалі від пристаней, а Гед оторопіло дивився йому вслід.

— Ходімо, хлопче, — мовив старшина і повів його вниз до причалу, де лаштувалася відпливати "Тінь".

Видається дивним, що на острові завбільшки у п'ятдесят миль, у гірському селищі, що одвіку височить понад морем, міг вирости хлопчина, котрий жодного разу в житті не сідав у човен і ніколи не обмочив навіть ніг у солоній морській воді. Однак то була правда. Плугатар, чабан, мисливець чи ремісник, — одним словом, жителі Долини, — дивляться на море, як на плакучу калиточку для солі: рідку, непостійну, рухливу, що не має жодного стосунку до них. Селище, яке лежить у двох днях ходьби від їхнього житла, — це вже чужа земля, а острів, до якого треба плисти цілий день, — лише мара, примарні пагорби, оточені зусібіч водою, а не та тверда земля, якою вони ходять.

Тож Геда, котрий ніколи не покидав гір, порт Ґонт водночас лякав і дивував своїми величними будинками та витесаними з каменю вежами, береговою лінією з пірсами, доками, бухтами та пристанями; морською гаванню, в якій біля причалів погойдувалися кораблі, де на березі лежали витягнуті та перевернуті догори дном для ремонту галери та човни, а вдалині на рейді бовваніли заякорені судна зі згорнутими вітрилами та задраєними отворами для весел. Повсюди перегукувалися незнайомими говірками моряки; між барилами, ящиками, сувоями тросів і купами весел снували портові вантажники з важкими ношами; а бородаті купці в отороченому хутром одязі тихо перемовлялися, пробираючись між слизькими каменюками край берега. Рибалки вивантажували свій вилов, бондарі вибивали залізні обручі, корабельники раз у раз гупали молотами, продавці молюсків наспівно пропонували свій товар, а корабельні шкіпери гучними голосами порядкували на своїх кораблях — і за всім оцим гармидером мовчки купалась у сонці простора бухта. У цілковитому сум'ятті Гед плентався за старшиною порту до широкого доку, де була пришвартована "Тінь". Нарешті вони зійшли на борт і його показали капітану.

Старшина перемовився кількома словами з капітаном і той згодився взяти Геда на острів Роук, адже за хлопця особисто просив маг Оґіон. Капітан "Тіні" був кремезним здорованем, одягненим у червоний, обшитий хутром пелаві плащ, як зазвичай одягалися всі андрадейські купці. Він навіть не поглянув на Геда, лише запитав владним голосом:

— Хлопче, ти вмієш заклинати погоду?

— Умію.

— Викликати вітер зможеш?

Гедові довелося сказати: "Ні".