Розділ «ЧАРІВНИК ЗЕМНОМОР'Я»

— Ти що, боїшся?

— Не боюся.

Вона ледь зневажливо посміхнулася і сказала:

— Мабуть, ти занадто молодий.

Такого Гед уже не міг стерпіти. Хлопець не сказав нічого, проте вирішив, що неодмінно покаже їй свою силу. Він повернувся додому, призначивши зустріч завтра на галявині. Оґіона в будинку не було. Тож хлопець підійшов просто до книжкової полиці і зняв два томи Книги Мудрості, які Оґіон навіть не розкривав при ньому.

Гед почав шукати закляття Перевтілення. Проте йому було важко читати руни, він не завжди розумів прочитане, тому не знайшов шуканого. Книги були дуже давніми, адже Оґіон успадкував їх від Хелета-Провидця, свого наставника, а Хелет — від свого, мага Перрегальського, і ця вервечка сягала часів, коли тільки починали створювати перші легенди. Незвичайні то були письмена, написані дрібним почерком уздовж і впоперек сторінок, руками різних людей, котрі вже давно перетворились у тлін. Однак дещо із прочитаного Гедові все ж вдавалося розібрати. Ні на мить не йшла у нього з голови глузлива посмішка дівчини. От він зупинився на сторінці, де були закляття, якими викликають душі мертвих.

Хлопець читав, розбираючи символ за символом, руну за руною, немов прикипівши поглядом до книги. Він не міг відірватися від неї, аж поки не прочитав усього закляття. Поступово його охопив жах.

Коли Гед відірвав погляд від книжки, то побачив, що він знаходиться у цілковитій темряві, вже й сам зробившись частиною пітьми. Глянувши на розкриті сторінки, Гед не міг розгледіти ні слова. Його охопив ще більший жах, він наче впав у якесь заціпеніння, тим часом як тіло його лихоманило. Згодом, оглянувшись, він помітив, що біля зачинених дверей причаївся чорний, наче сама пітьма, і безформний згусток тіні. Здавалося, що це щось тягнеться до Геда, і шамотить, і тихесенько кличе його, от тільки цих слів хлопець не розумів.

Зненацька двері розчинилися навстіж. У кімнату ввійшов високий і міцний чоловік, огорнений яскравим сяйвом. Він голосно, різко і нестримно щось проказав. Пітьма та шепіт почали зникати, аж поки не розвіялися геть.

Жах відпустив Геда, проте він злякався ще більше, коли побачив, що цим чоловіком був маг Оґіон, і це його дубовий ціпок пломенів білим сяйвом.

Маг мовчки пройшов повз Геда, запалив лампу і поставив книги на полицю. Тоді повернувся до хлопця і промовив:

— Запам'ятай, ніколи не проказуй цього закляття, щоби не завдати шкоди власному життю! Це заради нього ти відкрив книгу?

— Ні, наставнику, — промимрив хлопець, і, червоніючи від сорому, розповів Оґіонові, що шукав і навіщо.

— Ти забув, що я говорив тобі? Мати цієї дівчини, дружина Володаря, — чаклунка.

Оґіон насправді колись казав про це Гедові. Тільки хлопець не надав його словам великої ваги, хоч і знав, що учитель без серйозних підстав ніколи нічого не каже.

— Дівчина сама вже наполовину відьма. І хто знає, чи не мати послала її до тебе, щоби розговорити. Може, це вона сама розкрила книжку саме на тій сторінці, з якої ти читав. Сили, яким вона служить, — це сили, над якими я не владний. Не відаю її думок, але знаю, що добра вона мені не зичить. А тепер слухай, Геде! Чи задумувався ти хоч раз над тим, що кожна сила оточена небезпекою, як світло — пітьмою? Магія — то не іграшка, якою ми бавимося задля власної втіхи чи марнославства. Подумай — кожне слово, кожна магічна дія приховує або Добро, або Зло. Перш ніж щось сказати чи зробити, ти мусиш знати, яку ціну за це доведеться заплатити!

Не в змозі більше терпіти сором, Гед вигукнув:

— Але яким чином я дізнаюся про це, коли ви нічого не навчаєте! Відколи я з вами живу, я нічого не робив і нічого не бачив...

— Зате тепер ти вже щось бачив, — мовив маг. — Там, біля дверей, у пітьмі, коли я зайшов у дім.

Гед промовчав.