Розділ «ЧАРІВНИК ЗЕМНОМОР'Я»

— А хіба Бурштин — коштовний камінь? — відрізав Гед і також посміхнувся. — О, Діаманте серед чаклунів, о, Перлино хавнорська, засяй для нас!

Учень, що змушував танцювати чарівні зірочки, послав одну із них Бурштину. Зірочка, виблискуючи, закрутилася над головою хлопця. Бурштин, утративши звичні впевненість і спокій, відкинув вогник геть і загасив його єдиним рухом.

— Обридли мені дитячий гамір і дурисвітські витівки, — заявив він.

— Ти стаєш дідуганом, — зауважив зверху Ветч.

— Якщо ти шукаєш тиші та сутінків, — додав інший хлопець, — то міг би знайти місце у Вежі.

— Так чого ж ти хочеш, Бурштине? — запитав його Гед.

— Я хочу бути в товаристві рівних собі, — відповів Бурштин. — Ходімо, Ветче, облиш дітей із їхніми забавками.

Гед повернувся до Бурштина.

— Чим же такі видатні молоді чаклуни і чого бракує тим, хто лише вчиться на них? — запитав він.

Говорив він спокійно, проте інші учні враз замовкли, бо у словах хлопців звучала взаємна і неприхована злість, зрима, наче лезо, видобуте з піхов.

— ...магічної сили, — відповів Бурштин.

— Я позмагаюся з тобою силою, якщо ти цього хочеш.

— Ти викликаєш мене на поєдинок?

— Так.

Ветч ледь не впав на землю і рішуче став між ними.

— Магічні поєдинки в Обителі заборонені. І ви це чудово знаєте. Перестаньте сваритися!

Ні Гед, ні Бурштин нічого не відповіли, бо знали закон острова Роук, як знали й те, що Ветч був сповнений любові, а вони — ненависті. Проте застереження не охолоджувало їхньої люті. Відвернувшись убік, наче для того, щоби щось сказати Ветчу, Бурштин із холодною посмішкою промовив:

— Гадаю, тобі краще ще раз нагадати твоєму другові-козопасу про закон, який захищає його. Він занадто впертий. Невже він справді думає, що я прийму його виклик? Виклик, кинутий хлопчиськом, від котрого тхне цапом, котрий не знає навіть Першого Перетворення?

— Бурштине, — мовив Гед, — звідки тобі відомо, що я знаю і чого не знаю?

І, не промовивши жодного слова, Гед несподівано зник, а на місці, де він стояв, бив крильми великий сокіл із гачкуватим дзьобом. Через якийсь час, освітлений мерехтливим полум'ям смолоскипа, з'явився Гед, як раніше, похмуро дивлячись на Бурштина. Той вражено відсахнувся, але потім знизав плечима і процідив: