Розділ «ПОДОРОЖ АЛІСИ Фантастична повість»

— Але від того часу минуло чотири роки, — відповів я. — Отже, він загинув.

— Та я повинен розказати вам, — промовив робот, — про дивний випадок. — Він трапився зовсім недавно. Місяць тому. Якраз за три дні до початку епідемії. Я б не згадав про нього, якби не побачив говоруна… До нас на планету спустився невеликий чорний корабель. Із нього вийшов чоловік у капелюсі. Ми думали, він хоче виміняти в нас зайвих роботів, та виявилося, що його корабель зламався і йому потрібна була наша допомога… Ми залюбки допомогли цьому чоловікові…

— Це був доктор Верховцев, — прошепотіла Аліса.

— А коли його корабель був готовий до польоту, ми спитали в нього, чи не дасть він нам мастила або свіжих газет у нагороду за роботу. Та цей чоловік у капелюсі дуже грубо відповів нам, що ми нічого не одержимо. І ми повинні бути йому вдячні, що він залишив нас живими. І тоді я сказав йому: “Соромно, прихідцю! Я розумію, що, коли ми допомогли безмізкому птахові говоруну і полагодили йому крило, а він нічого не дав нам натомість, у цьому нема нічого дивного. Але ви — розумна істота і за подобою схожі на людину з Великої Землі. Соромно!” А він тоді спитав: “Якому говоруну ви лагодили крило?” Я відповів, що це було майже чотири роки тому і зовсім не стосується справи. Та він наполягав, і я розказав йому історію про пораненого птаха. Бачили б ви, як він розгнівався! Він проклинав нас за те, що ми допомогли цьому птахові, і, коли дізнався, що він полетів на планету Блук, з прокльонами заходився ладнатись у зворотну путь. “Доведеться, — говорив він, — гаяти час на проклятого птаха. А то ще пробовкнеться”. А вночі його бачили біля головної цистерни…

— Якої цистерни?

— Все ясно! — мовив робот. — Він підходив до головної цистерни з мастилом! Він лихий чоловік, і він міг підсипати в неї шкідливих бактерій…

Ми сказали роботу, що бактерії могли потрапити на планету й іншим шляхом, але робот мотав головою і ні про що й слухати не хотів.

На прощання ми дали роботові бочку з мастилом, щоб він міг довести до ладу бодай десяток роботів, і обіцяли, що, як тільки вийдемо в космос, відразу пошлемо радіограму на найближчу планету, аби звідти роботам прислали корабель із маслом.

Коли робот пішов, мої друзі схвилювалися.

— Швидше, — квапили вони мене, — швидше в дорогу! Ми можемо ще врятувати капітана! Тепер уже нема сумнівів, що він опинився в біді і доктор Верховцев дуже боїться, що хто-небудь узнає правду.

— Мені взагалі соромно за землян, — кинув похмуро Зелений. — І доки ми не розгадаємо цієї таємниці, я не зможу дивитись у вічі інопланетцям. Якщо серед жителів Землі знайшовся такий підлий чоловік, наш обов’язок — його знайти і знешкодити. І в цьому нам допоможе Другий капітан, якого ми неодмінно відшукаємо. А звірі зачекають.

Я зітхнув і погодився, бо й Аліса, і Полосков були цілком згодні з Зеленим.

— Гаразд, — сказав я. — Підкоряюся більшості. Хоч і вважаю, що ваші сподівання грунтуються лише на чутках і ніякого Другого капітана ми в системі Медузи не знайдемо. Та як тільки ми переконаємося, що сталася помилка, то негайно повертаємося в центр Галактики і спішно збираємо тварин.

— Готувати корабель до відльоту! — скомандував Полосков твердим голосом. — Зелений, спустіться в машинне відділення. Заводьте супердвигуни.

Я підійшов до ілюмінатора, щоб кинути останній погляд на пустельну планету, яку занапастили, не подумавши про те, що коять, діловиті роботи. І тут побачив: до “Пегаса” по запиленому полю біжить наш знайомий робот. Він щось ніс у руках.

Я зустрів робота біля трапа.

— Тримайте звірів, — мовив він. — Тільки обов’язково змініть мастило. Поки що вони всі паралізовані. Він висипав мені до ніг купу якогось залізяччя.

— До побачення, — кинув він, дивлячись, як я приймаю трап. — Якщо знайдете того шкідника в капелюсі й не знатимете, що робити, віддайте його нам. Ми його змастимо зіпсованим мастилом.

Робот засміявся й пішов по пилюці.

Поки корабель розганявся до космічної швидкості, я змінив мастило у металевих звірів. Все-таки цікаво мені було глянути, які роботозвірята водилися на цій планеті. І коли через дві години в лабораторію заглянув Зелений, він мало не знепритомнів від здивування. По підлозі лабораторії бігали звірки на коліщатках. Вони пищали, билися між собою і пробували дертися на стіни. Звірі були страшненькі, але чимось скидалися на мишей і котів. Певно, коли роботи їх будували, вони згадали про справжніх котів і мишей.