Розділ «ПОДОРОЖ АЛІСИ Фантастична повість»

Коли вони побачили Алісу, їхній радості не було меж. Здавалося, що небо впаде на землю.

Кілька зелених чоловічків як оком змигнути опинилися біля люка, підхопили Алісу, і не встиг я охнути, як вони зникли разом із нею, щоб з’явитися в самісінькій гущі натовпу. І Алісу на високо піднятих руках понесли до міста, що біліло на обрії.

Літній зелений чоловічок, який відстав од решти, зачекав, поки ми спустимося трапом униз, і тоді привітався й сказав:

— Очевидно, для вас не все зрозуміло, дорогі гості.

— Не все зрозуміло, — згодився Полосков.

— З Алісою нічого не станеться? — спитав я.

— Анічогісінько. Дозвольте вам пояснити.

— Авжеж.

— Ви сідайте на траву, земля тепла, не застудитесь.

Ми послухали літнього зеленого чоловічка, і він розповів ось що.

Ще досить недавно планета Шешинеру нічим не відрізнялася од інших занедбаних провінційних планет Галактики. Але десять років тому один шешинерієць винайшов засіб — таблетки, які давали змогу подорожувати в часі на рік-два у будь-який бік. Спочатку всю планету огорнула велика радість, усі кинулися ковтати таблетки й подорожувати туди-сюди. Та через кілька тижнів настало гірке похмілля.

Один вирушав у майбутнє й там дізнавався, що від нього піде дружина або що його дім обікрадуть. Інший вирушав у минуле, щоб виправити вчинену там сумну помилку, але виправити її не міг, а міг її лише повторити. Якщо ти підозрював когось в обмані, нічого не варто було повернутися в той день і простежити за своїм недоброзичливцем. Якщо ти боявся, що помреш від якої-небудь хвороби, нічого не варто було з’їздити в майбутнє й подивитися, чи не ошукали тебе лікарі. І поступово люди стали боятися майбутнього — туди ніхто вже не їздив. Зате всі зачастили в минуле. У кожної людини є якісь приємні спогади. І от вона вирушає в минуле, щоб іще раз пережити приємний момент. Потім знову їде туди ж, знову і знову… До безконечності.

— Ходімо в місто, — запропонував літній зелений чоловічок, — і ви побачите, до чого все це привело.

Ми пішли за ним у місто. Воно було занедбане, захаращене. Урочиста процесія з Алісою була десь попереду, і на вулицях лише зрідка зустрічалися перехожі. На нас вони не звертали уваги, але час від часу хто-небудь із перехожих зникав. Інший міг з’явитися посеред вулиці, подумати про щось і знову зникнути.

— Це вони подорожують у часі, — пояснив наш супутник. — Сучасне їх не цікавить. Майбутнього вони бояться. Ніхто не працює. Уряд намагався заборонити таблетки, але їх так просто виготовляти, що кожен почав їх робити у себе вдома.

— Тепер для мене зрозуміло, — сказав я, — чому вже вчора ваші співвітчизники знали і про Алісу, і про приліт нашого корабля.

— Атож. Вони ж потрапляли у ваш холодильник із майбутнього.

— І все-таки, чому така радість із приводу Алісиного приїзду? — запитав Полосков. — Чому не з приводу мого, наприклад, приїзду?

— А дуже просто, — відповів підстаркуватий шешинерієць. — Адже ми вельми незлобливі, мирні люди. І ми цінуємо добре до нас ставлення.

— Ну й що? Аліса ж не знала про те, що ви залізете до нас у холодильник?