Розділ «ПОДОРОЖ АЛІСИ Фантастична повість»

— Ой! — зойкнув товстун.

— А далі просто, — сказав Перший капітан. — Ми опитали всі маяки Галактики, і нам повідомили, що “Пегас” тримає курс до системи Медузи. А на планеті роботів ми дізналися, що ви тут побували і навіть вилікували роботів, змінивши їм мастило. А потім ми прилетіли сюди. І мало не спізнилися.

— А коли ви зрозуміли, що ми не пірати? — спитала Аліса.

— Уже в Палапутрі. А крім того, ми зустріли в космосі корабель археологів. На ньому летів Громозека. І він так ревно захищав професора, що ми йому повірили. Почали непокоїтися, що вам загрожує небезпека, — адже ви не вмієте поводитися з піратами.

— Не вміємо, — зітхнув Полосков. — Іншим разом будемо розумнішими.

— Іншого разу не буде, — мовив Перший капітан.

Він підійшов до товстуна, що сидів на кам’яній підлозі, і сказав:

— Час вийшов, Веселуне У. Або ти відкриваєш плиту, або ми з то бою взагалі більше не розмовлятимемо. Лічу до десяти: раз, два, три…

— Все скажу! — заквапився товстун. — Все скажу. Я з першої хвилини хотів сказати, та аж тремтів, боявся Криса. Я й зараз його боюсь. Адже він помститься мені. Неодмінно помститься. Найкраще, коли ви його вб’єте. Будь ласка, вбийте його!

— Але ж він твій друг, — сказав Верховцев. — Як же ти можеш бажати смерті другові, з яким разом чинив злочини стільки років?

— Він мені не друг! — вигукнув товстун. — Він мій найлютіший ворог! Я чесний пірат, а не бандит і не зрадник!

— Не гай часу, — мовив Другий капітан. — Відкривай плиту.

Товстун підвівся. На нього було противно дивитися. Ноги його не тримали, підгиналися, і живіт тремтів. Він зашкутильгав до стіни і, підійшовши до неї, натиснув невидиму для сторонніх кнопку. Частина стіни відійшла і за нею відкрився пульт керування.

— Зараз, — бурмотів товстун, — одну хвилинку… я все зроблю.

Він натискав на кнопки тремтячими товстими пальцями, і нареш ті плита зрушила з місця й від’їхала вбік.

Шлях нагору був відкритий.

— По кораблях! — скомандував Перший капітан. — Спочатку підіймається “Пегас”. Далі він трохи збочить, і починає підійматися “Синя чайка”. Екіпаж “Пегаса” прошу стати на свої місця.

Пішов дощ. Великі краплі залітали в світлий круг і лунко дзвеніли по кам’яній підлозі.

Товстун натиснув ще одну кнопку, і з підлоги виросла тонка драбина, дістала до краю білого круга і вчепилася за нього металевими кігтями.

— Оце те, що треба, — сказав Другий капітан. — Верховцев, про шу тебе, відведи разом із професором полонених нагору. Нехай нас там зачекають.