Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)»

2. Волинській дивізії — скласти лівий бойовий участок, обсадити позицію по висотах на південь і південний схід від міста Ананьєва (на південь від висоти 199), — боронити підступи до м. Ананьєва зі сходу та північного сходу.

3. Запорозькій дивізії — угрупуватися в хут. Малій Боярці й дожидати наказу від Командарма.

4. Штаб армії — висота 93,4 (біля вітряків).

Начальникові конвою полковникові Павловському я передав цього наказа персонально, до Волинців поїхав начальник Оперативного Відділу ген. штабу полковник Стефанів, а до Запорожців послано було адьютанта сотника Миколаєнка.

Коли Запорожці стягнулися, й зібралася вся їхня команда, я виклав отаманові Гулому ситуацію та видав бойові завдання іншим частинам армії й бойовий наказ Запорожцям, а саме:

Виждати, поки наблизяться москалі до Волинців на 700–800 кроків, і заатакувати їхнє ліве крило; напрямок Мала Боярка — Петрівка. 3-й кінний полк я взяв до своєї власної розпорядимости й угрупував його на західній часті м. Ананьєва.

Біля 11-ої години ситуація була така (з обсерваційного пункту біля вітряків):

В нашому центрі конвой і Чорноморський полк відбили всі спроби москвинів прорізати наш центр; супроти Волинців москалі під захистом гарматного вогню широкою лавою поволі посувалися наперед і були вже кроків за 1,000 від Волинців; Запорожці зайняли вихідне для контр-наступу становище (укриття на схід від висоти 94,48).

Волинці трималися добре, їхні гармати успішно змагалися з гарматами москвинів.

Сотник штабу армії В. Пащенко, що з обсерваційного пункту стежив за перебігом бою, звернув мою увагу на те, що у ворожому тилу помітні були шрапнельні вибухи; придивившися, я ствердив його спостереження, й ми прийшли до висновку, що то були Чорні Запорожці[78]. Це наше спостереження й висновок були негайно передані до штабу Волинців (полковник Никонів, сотник Волосевич), що зареаґували на це повідомлення командарма рішучим контр-наступом на москвинів; Запорожці підтримали Волинців ударом у фланг і перейняли москалям шлях на Святотроїцьке; 3-й кінний полк у той час висунутий був із резерви на наше ліве крило, щоби зміцнити кінних Мазепинців.

Переслідування тривало аж до 22 години; москалі, яких було відрізано від шляхів, примушені були відходити манівцями на північний схід. Цей останній ворожий відділ був сильніший від двох перших. Боями між 21 і 23 квітня ми розбили вщент усі три московські відділи, що були направлені супроти повстанців і нашого війська на Ананьїв та його околиці. Такий виключний успіх треба пояснити завзяттям нашого вояцтва та тим, що, коли знищили ми купно з повстанцями звязкові засоби москалів, вони не могли скоординувати акцій своїх окремих відділів.

Коли перемогу 22 і 23 квітня треба, головним чином, покласти на честь Запорожцям і 3-му кінному полкові, то 24 квітня був днем Волинців.

Ці бої можуть служити за дуже добрий приклад активної оборони певної площі, на підставі ґрунтовного знання ворожої психології.

У той час, як Запорожці й Волинці билися в околицях Ананьєва, в Балті відбувалася своя сторінка; на цей раз доля хотіла, щоб вона була смутною. Сотник Новиков так про неї оповідає:

"22 квітня о годині 8-й вечора 4-му Київському кінному полкові наказано було зупинитись біля с. Немирівського, не доходячи 7–8 верстов до м. Балти. Наказано було полкові, щоби за всяку ціну захопив м. Балту. Були відомості, що м. Балту охороняють вартовий батальйон, Галицький інженерний курінь і сильний відділ війська при червоній міліції; так само були відомості, що всі довколишні села обсадили повстанці, вони мали звязок із повстанцями з села Харитонівки, що так само мали допомагати в наступі. О другій годині ночі 23 квітня повернулися з міста посланці-селяни (повстанці) й донесли, що москалі всі тримаютьса напоготові, бо бояться наступу повстанців. Командир полку рішив з нальоту здобути місто, й о 3-й годині 23 квітня полк вирушив у наступ на м. Балту. Командирові 1-ої сотні, сотникові Тисальському, наказано було захопити пошту, телеграф і обеззброїти залогу; командирові 2-ої сотні обеззброїти вартовий батальйон і технічний курінь Ч.У.Г.А., а 3-й пластунській сотні й повстанцям (селянам) обсадити позицію поза Балтою в напрямку на ст. Балту, поки не підійде наша піхота. В місто заїхали без жадного стрілу; почало світати, коли від 2-ої сотні приїхав до командира полку козак із донесенням, що від церкви, в напрямку на стацію, йде колона технічного Галицького куреня й що командир розїзду, хорунжий Протченко, просить допомогти йому обеззброїти курінь (біля 350–400 душ). У цей час почулася кулеметна стрілянина в напрямку зі шляху, що на стації Борщі, а через яких 5 хвилин хорунжий Протченко їхав поперед колони технічного куреня. На запит командира до хорунжого Протченка, що за стрілянина, той пояснив, що командир Галицького технічного куреня на домагання хорунжого Протченка відмовлявся зупинити колону, кажучи, що має наказ стати на ст. Борщах і відступати на Одесу. Хорунжий Протченко зауважив йому, що місто зайняте повстанцями й партизанами та що московський наказ не важний; на це командир куреня сказав, що вас тут є дуже мало (в розїзді було 15 душ). Тоді хорунжий Протченко вирвав кулемета у галицького стрільця, вискочив поперед колони з криком:.Лягай — я стріляю" — та відкрив вогонь у повітря. Колона лягла. Після цього хорунжий Протченко обняв команду над колоною й привів її до місця постою штабу полку. Командир куреня й більша частина старшин носили на кашкетах червоні зірки, у стрільців — ні один із нас цього не помітив. Під час цієї розмови почувся страшенний вибух, і з одного з домів повалив сильний стовп диму. Виявилося, що москалі підірвали свою канцелярію. Балта почала горіти. У цей час почали з усіх сторін входити до Балти селяни-повстанці. 5-й піший полк і курінь з 5-го пішого збірного полку зараз же повів наступ на ст. Балту, а 4-му Київському кінному полкові наказано було зайняти с. Сінне й нести охорону на ст. Борщах.

Ніч з 23 на 24 пройшла спокійно, лише начальник застави, що була на ст. Борщах, доніс, що стацію зайняли 2 бронепотяги й один ешельон кінноти, що прийшли з Одеси. О 17-й годині 24 квітня москалі укрито ввійшли до с. Сінного, де спокійно стояв кінний полк. Почався бій на вулиці. Коні були порозсідлані, але тут багато допомогли селяни. У той час, коли козаки повискакували на вулицю й вступили у бій із москалями, селяни сідлали й виводили коні. За якої півгодини полк було вибито з села, й він старався затриматися на висотах поза селом. До вечора 24 квітня трималися на запасній позиції; звязку з 5-м пішим полком не було, висланий розїзд доніс, що вліво так само знаходяться москалі, а не наша піхота. Вночі 24 квітня командир полку дав наказ відступити на с. Немирівське, звідки рано мали ми знову повести наступ на м. Балту. О 1-й години ночі прийшов селянин зі штабу дивізії та повідомив, що між нами й 5-м пішим полком врізалися москалі, через що й звязку в нас не було. Удосвіта знову було чути стрілянину в напрямку од м. Балти. Рано 25 квітня командир полку сотник Грибовський рішив обійти москалів істилу зі сторони ст. Борщів і напасти на Сінне — Балту. О годині 7-й рано був узятий до неволі кінний розїзд із охочого московсько-комуністичного відділу (того, що прибув із Одеси), начальник його вказав, де знаходиться той охочий відділ, батареї й обози. Сотник Грибовський наказав пластунам прикривати батарею сотника Чорного, а двом сотням кінноти заатакувати ворога зненацька. В цей час (година 7-а) наші донесли, що ворожа піхота наступає поза с. Сінним на м. Балту. Скритими підступами сотник Грибовський підвів полк непомітно до московської кінноти, що була спішена — розляглося гучне "Слава!"; заскочені зненацька червоні не пробували навіть сідати на коней, а кинулися втікати на с. Сінне. Кінний полк почав переслідувати ворога, що втікав, і напоровся в селі на ворожий обоз, що так само горячково запрягав коні. В цей час сотник Чорний відкрив сильний вогонь по червоних. Ворожа піхота так само безладно втікала. Все змішалося так, що не можна було розпізнати, де москалі, де наші — тільки було чути крики: "Товарищі! Єщо путь к Одессє нє отрєзан". У цей час кілька наших кіннотчиків понеслося в атаку на ворожу батарею і її захопили, а полковник Шраменко та підполковник Климач із кількома козаками (5-го полку) одразу повернули дві ворожі гарматі й почали бити по тих, що відступали, з їхніх же гармат. Тут ми здобули великі трофеї — кулемети, гармати й великий обоз".

22-го квітня 4-й Київський полк здобув село Немирівське, що на схід від м. Балти, звідки полкові наказано було взяти Балту. Місцевість наступові сприяла. Місцями лежали ліси, а до самого міста тягнулися балки й добрі скритні підступи. Місто взагалі лежить у балці.

Від с. Немирівського дорога йде лісом, місцевість до самої Балти не рівна. Навколо Балти місцевість має ґрунт суглинкуватий.

23-го квітня. Балту взято. 4-й кінний полк розположився в с. Сінному, що на півд. — захід від міста. Село так само лежить у балці. До нього веде багато скритих підступів і балок. Для наступу війська дуже сприятлива місцевість. Полк виставив охорону в напрямку на ст. Борщі.

24-го квітня. Москалі під прикриттям 2 бронепотягів ведуть наступ по двох напрямках: