Розділ «ПРИГОДИ ГРИЦЬКА ПОЛОВИНКИ, а також Котьки Швачка, Чайника, Петікантропа та деяких інших у воді, на суходолі і в міжпланетному просторі повість»

«Єдиний вихід — лягти на землю і чекати допомоги. Тоді дев'яносто сім шансів із ста врятуватися».

Петякантроп присів навпочіпки, потім, обережно мацаючи рукою (щоб не лягти прямо на гримучника), перекинувся набік. І застиг, скоцюрбившись.

Лежав і не дихав — прислухався.

Спершу торохтіло ліворуч, потім праворуч, потім знову ліворуч…

Гримучник наче кружляв навколо нього, беручи в кільце.

Петякантроп ледве стримувався, щоб не цокотіти зубами.

Страх усе більшав і більшав. Наче холодним липким простирадлом огорнув його всього.

Дев'яносто сім шансів, що виживеш.

А три? Три шанси куди подіти? Три ж шанси, що загинеш.

Ой-оой!

Невже це кінець?

Невже ще трохи і… І назавтра знайдуть його скрюченого, холодного, задублого… Ой!

А він же ще не нажився. Стількох же радостей ще не зазнав. Торту «Київського» ще не їв (чорнява Свєтка казала — така смакота, язика проковтнути можна!). «Фірмових» джинсів ще не носив (як у Генки Бухала з восьмого «А»). Переносного японського магнітофона «Соні» ще не мав (як у Наді Портянко з дев'ятого «Б»).

Що він бачив на цьому світі, щоб умирати? Та ще й від гримучої змії або просто від страху.

Ой-йой!..

Ні! Треба гукати людей!

Але хто ж тебе почує?..

Дід Мирон глухий, йому хоч з гармати над вухом гати — байдуже.

Хіба що ворог твій Грицько Половинка, якого ти гамселив під микитки ні за що стільки разів!

Сміятиметься ж! Злорадітиме!..