Розділ «ПРИГОДИ ГРИЦЬКА ПОЛОВИНКИ, а також Котьки Швачка, Чайника, Петікантропа та деяких інших у воді, на суходолі і в міжпланетному просторі повість»

— О!

І став як укопаний.

Не встиг нічого сказати, як слідом влетів Петякантроп.

— О!

За ними зразу цілою юрбою — ще кілька учнів.

— О! О! О! О! О! О!

— А це що таке? Хто такий? Ти диви! Новачок? Та невже? Такий малий!.. Не може бути!.. Ги-ги-ги! Га-га-га! — з галасом, оточили парту, де він сидів.

— Ну чого ви! — розставивши руки, загородила його чорнява Свєта. — Новенького не бачили? Це Грицько. Буде з нами вчитися. Не чіпайте його. Одійдіть!..

Вона відчувала себе наче відповідальною за нього (раз вона першою з ним познайомилася).

— Цить! — цикнув на неї Петякантроп. — Адвокатів не треба. Хай скаже сам. Хто такий? Звідки?..

— І взагалі… — додав Чайник.

— Я Грицько… Половинка, — і, попереджаючи їхню реакцію, він втягнув голову в плечі, прикрив кінчиками пальців рота й коротко хихикнув, ніби запрошував їх сміятися. І вони дружно засміялися.

— Красиво, — сказав Петякантроп.

— І взагалі… — сказав Чайник. — Підходяще…

— Еге, — кивнув новенький, погоджуючись. — Відповідає, так би мовити, правді життя, не ціла людина, а половинка… Півпорції.

Всі знову засміялися. А чого не сміятися, коли сам напрошується?

— А звідки ти, такий могутній? — спитав Петякантроп.

І Половинка розказав, що він з далекого села Піски, що батьки його поїхали на БАМ, а його завезли сюди, до діда Мирона, і що це тимчасово — він якихось півроку-рік повчиться тут, а потім поїде на БАМ, до батьків.

Діда Мирона всі знали. То був абсолютно глухий старезний дід, який жив одинаком у хатині під лісом і займався бджільництвом, мав велику пасіку. Через свою абсолютну глухоту був він відлюдькуватий і, як тепер кажуть, неконтактний, порозумітися міг хіба що тільки з бджолами. Люди вважали його диваком, а деякі — навіть несповна розуму. Хоча був він добрішим за отих деяких і завжди частував дітлашню медом. Отак мовчки поманить гачкуватим пальцем, дасть меду, усміхнеться беззубим ротом і махне рукою: «Біжи, мовляв, нема про що балакати…»

І те, що оцей незвичайний новачок Грицько Половинка оселився в дивака діда Мирона, надавало йому в очах школярів ще більшої незвичайності. Та ще оті окуляри. На всю школу досі в окулярах було двоє: вчитель географії Феодосій Маркович і бібліотекарка Марія Миколаївна. Так то ж дорослі. А тут таке мале і в окулярах, мов професор.