Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

А одного разу сталося ще гірше. З депешею від Калюжного, не встигши навіть забігти додому, довелося йти на роботу. А донесення було особливо важливе: розвідвідділ фронту сповіщали про те, що на околицях міста, в одному з колишніх будинків відпочинку, відкрито школу по підготовці диверсійних кадрів. Підпілля називало прізвища зрадників, завербованих до школи.

Тільки-но Кость зайшов у депо, як почався поголовний обшук. Гестапівці шукали листівок, що були розкидані того дня по місту. Вийти з депо неможливо: на вході стояв есесівець Фалькенберг. Кость не розгубився. Підійшовши до знайомого слюсаря, він попросив у нього пучку «самосаду» і скрутив з телеграми таку велику «козячу ніжку», що слюсар з подиву вирячив очі. А Кость, який зроду ще й тютюну не нюхав, викурив «козу» до кінця.

Часто смерть майже настигала, йшла по п'ятах або забігала й чекала попереду, і не раз рятувала тільки випадковість.

Але комсомолець Кость ясно усвідомлював, заради чого він іде на смертельний риск. І, як не важко часом було, він не звертав з обраного шляху.

… Час минав повільно. Тиша навівала сон. Щоб не задрімати, Кость устав і тихо зайшов до хати. Він позачиняв вікна внутрішніми віконницями, засвітив у кутку за грубою дві свічки, потім знову вийшов надвір і вернувся з радіостанцією та батареями.

Розклавши все на столику, він нечутно відчинив двері до другої кімнати і вдивився у півтемряву. Мати лежала на ліжку одягнута, прикривши рукою очі.

— Мамо! — пошепки покликав Кость.

Вона стрепенулася й повернула голову:

— Що тобі, синку?

— Працювати треба, мамо…

Вона знала, що від неї вимагається, підвелася, всунула ноги в хатні туфлі, накинула на голову темну хустку і вийшла надвір. Ходитиме по двору, прислухаючись до найменшого шурхоту, аж поки не покличе син: «Пора спати, мамо».

Кость надів папушники й сів до столу.

Армійський радіоцентр уже чекав і подавав свої позивні. Кость відповів, старанно відрегулював настройку і, впевнившись, що на прийомі нічого нема, перейшов на передачу.

Кость автоматично відстукував ключем, думаючи водночас, що ворог слухає його крапки-тире і марно намагається їх розгадати.

Три дні тому він передав телеграму в кілька рядків звичайних знаків. Коли б тільки гітлерівці знали, про що говорять ці крапки, тире! А йшлося про те, що до військової платформи прибули два состави, один з авіабомбами, а другий з пальним; що на колишньому випасі, між міським кладовищем і лісом, гітлерівці обладнують новий аеродром і на ньому вже ночує близько сорока бомбардувальників.

Кость скоса глянув на годинник: минуло п'ять хвилин. Добре. Дуже добре. Залишилась четверта частина телеграми. Отже, він укладеться в сім хвилин…

З шумом розчинилися навстіж двері, й на порозі з'явилась мати. Жах спотворив їй обличчя. Важко дихаючи, тримаючись однією рукою за одвірок, а другою за серце, вона вигукнула якимось придушеним голосом:

— Синку!.. Рятуйся!.. Німці!

Костеві перехопило горло гарячою хвилею. Він обірвав передачу і здер з голови навушники.

— Де?