Розділ «ДРУГА ПЛАНЕТА»

— Решта зовсім не має імен. Імена мають право носити лише вожді і придворні.

Перший заговорив із нами Нг:

— Як вам сподобалася наша в’язниця?

— Дуже! — відповіла з іронією тітка. — Нічого подібного мені ще не доводилося бачити!

Обличчя у Нг враз стало таке, наче він поклав до рота солодку цукерку.

— О, я покажу вам і інші в’язниці!.. Жаль, що вас не познайомили із крематоріями… Ми зробимо чудесну екскурсію по концтаборах!.. Вони, щоправда, поки що майже порожні, але я плекаю надію, що незабаром розпочнеться війна і ми їх миттю заповнимо…

— О, так, — втрутився Анг. — Хоч ми — нація, яка щиро прагне миру, але прокляті венеріани весь час провокують нас на воєнні дії! І ми по них рішуче ударимо, коли настане наш час. Фюрер поведе нас до перемоги!

— Гр-р-р! — схвально прогарчав Оранг Третій.

Після офіційного прийому був банкет. Ми перейшли до іншої зали, де вже стояли накриті столи, сіли поруч із фюрером: отут — тітка, тут — я, а поруч зі мною — татко. На величезних тарілках лежали гори м’яса, височіли багатолітрові бутлі з якоюсь прозорою рідиною, а перед кожним стояли літрові келихи. Прислуга, яка подавала на стіл (обслуговували нас оранги в лівреях, гаптованих золотом), тільки ми посідали, вмить наповнила келихи рідиною із бутлів.

— Не пий! — шепнув мені татко.

Я і не пив — тільки попробував. І довго по тому студив язика: наче вогню лизнув. Оранги ж перехиляли келих за келихом, запихалися, давлячись, м’ясом. І за кожним келихом:

— Хайль!.. Хайль!.. Хайль!..

У мене аж голова під кінець розболілася.

Коли ж оранги добряче сп’яніли й горлали, не слухаючи один одного, татко нахилився до мене:

— Як там мама? Не обертайся, щоб ніхто не помітив!

Нахилився над тарілкою, вдає, що крім їжі ніщо його не цікавить.

Я йому відповів, що мама жива-здорова, навіть вилітала на його пошуки. Це коли знайшли оті браслети з пеленгаторами.

— Вони нас захопили зненацька, коли ми спали, — пояснив татко. — Ми й отямитись не встигли…

Я хотів запитати, що ми будемо робити далі, але тут зчинилося таке, що нам було не до розмови: п’яний Нг ухопив величезний маслак і тріснув ним Ранга. Той заревів, як бугай, і навалився на Нга. Він його задушив би, аби не слуги в лівреях: кинулися до них, розтягнули в різні боки.

— У в’язницю!.. В концтабір!.. — верещав геть пом’ятий Нг.