Розділ «ГУМ-ГАМ»

— А драбина? — поспитав котрийсь із хлопців. — Як вона чудово перевертається!

— Звичайнісінько, — відповів Максим і засунув до кишені скельце. — Це драбина-вертушка, по ній можна легко залізти на Місяць. Гум-гам усім вам подарує такі драбини. — Максим погладив драбину. Він був радий, що в нього зберігся перший подарунок Гум-гама.

А Автук — він чомусь не сердився на Максима, керував його драбиною… Може, тому, що хлопчик виручав друга, затримував час у своєму дворі?..

Різке дзеленчання долинуло з вікон, і діти зашепотілися:

— Дзвінок… Це дзвінок… Пора до школи…

…Вони заходили по черзі з батьком і матір’ю до порожньої класної кімнати, де за столом сиділа вчителька, і вмощувалися на стільцях. Після сонячного ранку прохолодна кімната видавалася голубою, квадрат дошки — чорною плямою, а ряди столів — дуже суворими. Але на вікні зеленіють рослини — зовсім як трава на газонах.

— Добрий день, мене звати Марія Георгіївна, — відрекомендувалася усміхнена учителька і запитувала свого майбутнього учня чи ученицю: — Як твоє прізвище? Як тебе звати?

Марія Георгіївна не кваплячись записувала відповіді в товстий журнал й потому казала:

— Ми хочемо познайомитися з тобою. Ти вмієш читати?.. А писати? А малювати любиш? Восени ти підеш до першого класу. До першого “А”.

Дві дівчинки, яких Марія Георгіївна записала першими, засоромились, радісно кивнули у відповідь, їм дуже припала до вподоби гарна, лагідна вчителька, тож коли Марія Георгіївна сказала, що їх прийнято до першого класу “А”, дівчатка разом відповіли:

— Дякуємо!

А після дівчаток до класу зайшов білоголовий хлопчик з бабусею, і тут учителька почула дивовижні слова: “Не хочу”. Зайчик ледве ворушив губами, проте його почули й бабуся, й учителька. Бабуся аж руками сплеснула, а вчителька уважно подивилася на хлопчика.

— Чому ти не хочеш учитися, Петрику? — запитала вчителька.

— Я люблю гратися. — Зайчик оглянув клас.

Марія Георгіївна всміхнулася.

— Усі діти встигають учитися і гратись.

— Я люблю гратися вдень і вночі, — уперто стояв на своєму Зайчик. Перед його очима була драбина, що сама тримається в повітрі. — Я не вчитимуся!..

Аж тут втрутилася бабуся, і Зайчик схлипнув.

— Прийдіть краще завтра. Нехай хлопчик утихомириться, — порадила бабусі вчителька.

Услід за Петриком Зайчиковим відмовилися вчитися, завдаючи прикрощів своїм батькам, Михайло і Сергій Сомови та ще десять хлопчиків і дівчаток. Коли зайшов Максим, Марія Георгіївна вже не дивувалася. Вона тільки запитала: