Розділ «МІЛЬЙОН І ОДИН ДЕНЬ КАНІКУЛ»

— А яких, власне, вжити заходів?

— Встановити особу й вигнати самозванця з корабля!

Вегови перезирнулися.

— Постарайтеся зрозуміти ситуацію, — серйозно сказав капітан, який сидів ближче до короля. — Я Вегов — сьогоднішній, а він Вегов — учорашній… Чорна діра, про яку ви знаєте, викривила наш шлях, отож ми, як бачите, ніби повернулися у вчорашній день.

— Петля часу? — вигукнув Мишук. — Жарти природи! А я вирішив… — І король щиро зареготав.

Нарешті він тут здогадався, що програв Тутик собі!

— Прошу пробачити, що потурбував! — Король підморгнув капітанам, поправив вуса. — Він, учорашній Мишук, не знає, хто я такий. Оце так чудасія! Піду відіграватися!..

І король, подавши знак Ісілю, пішов.

Однак нема нічого дивного в тому, що Мишук не впізнав себе. За всю історію космоплавання не багато землян зустрілися з своїми двійниками, опинившись у просторі й часі, що мали особливі властивості.

Відомо, що біля масивних космічних тіл, приміром навколо Землі, будь-який снаряд, супутник, корабель летить під впливом сили тяжіння по кривій лінії.

Але його шлях вважається прямою лінією у викривленому просторі.

Так само викривляє простір і час гігантська зірка, ущільнена до малих розмірів!

Біля чорної діри, що була колись у тисячу разів більша за сонце, властивості простору й часу могли виявитися значно складнішими, ніж це досі уявляли собі люди. У всякому разі капітан Вегов не дуже здивувався, заставши в каюті самого себе. Він пояснив учорашньому Вегову обстановку, і вони вкупі стали міркувати, що робити далі.

— Петля часу, як я підозрюю, тільки початок фокусів чорної діри, — сказав Вегов-сьогоднішній. — Не будемо гаяти часу.

— Час у даному випадку зник, перетворився на простір. А викривлений простір поєднав наші кораблі, — висловив припущення Вегов-учорашній. — Те, що для вас “сьогодні”, для мене — “завтра”, а сам я для вас — “учора”. А втім, “сьогодні”, “вчора”, “завтра” — дуже умовні поняття: в будь-який момент ви або я можемо зникнути. Давайте думати, як поминути діру. Адже і я потраплю невдовзі в таку саму історію…

“Чи можна поминути чорну діру, пронестися над самою поверхнею зірки? — таке завдання поставили капітани перед електронним мозком корабля. — Чи вистачить двигунам потужності?” Машина почала розв’язувати завдання, а капітани ставили їй запитання.

Здавалося б, усе просто: ось вона — чорна діра — світиться на екранах у формі диска. Це сонячний вітер летить безперервно в діру й гасне, утворюючи сріблястий ореол. Так поглинаються всі найближчі зірки.

Але куди все зникає через чорну діру? Куди вливається довколишня матерія? В яку майстерню Всесвіту ведуть ці таємничі тунелі природи? Що це — смерть гігантської зірки чи народження нового світу?

Машина відповідала: “Ні… ні… ні…” Машина відмовилася відповідати: розв’язувати такі складні литання їй було не під силу.

— А якщо полетіти в діру? — припустив Вегов-молодший.