Розділ «ЯВА XII»

Чалий і надвірний козак. У козака голова перев'язана.

Чалий. От через що я так тривожусь цілий день - душа нещастя чула!

Ну, ну - далі розказуй…

Козак. Я певен, що всі там полягли, до одного усі. І їх там полягло багато. Коли уранці після бою до мене знов вернулося життя, то я побачив, що балка вся завалена була козачим трупом - немовби хто розвозив їх багато так навмисне. Шукав між трупом я сотника пана

Шмигельського, але його там не було. Коли на гору вийшов, то на горі з десяток наших коней уже здихало, бо в них розпорені були їх животи, а далі паслось скілько коней, так я піймав одного і от до тебе прискакав з цією звісткою лихою!

Чалий.О боже мій, яка потеря! Це Гнат - його робота, бачу. Ти знаєш місце добре?

Козак. Знаю.

Чалий. Так ти нас проведеш туди. Іди тим часом спочивай, обмий і перев'яжи свої рани. Джуро, дай йому добрий кухоль меду, скажи, щоб зараз коней трьох сідлали, і сам вертайсь сюди.

Джура і козак вийшли.

(Сава сідає і пише лист, а написавши.) Сто душ лягло на полі і з ними кращий друг! Друг, котрий підтримував всяк час мій дух, друг, що вмів розгонити найтяжчі хмари життєві, які гнітили часто мозок мій, і душу, й серце!.. О, тепер я попалю усі ліси, я виверну все гайдамацьке гніздо, я заплатю за смерть Щмигельського вам всім сторицею, страшно, страшно заплатю!!

Входить джура.