СКІФСЬКА ОДІССЕЯ

Де грім душі, народжений з любові!

Ви мовчите. Ви плачете в мені.

Душа тисячоліть шукає себе в слові.

Скінчився степ — рівнини бездеревні.

Тут скіфський цар столицю запосів.

Тут городища, як фортеці древні,

стоять, окриті шкурами лісів.

Ції твердині ворог не повергне.

Тут позначив каміння неоліт.

Тут руди вже виходять на поверхню,

і урвища розламує граніт.

А вдалині, на кілька днів погоні,

але з фортець ще видимі як сон, —

стоять кургани царських пантеонів,

і чайка плаче з вітром в унісон.

Там — звідусіль загрожені степи,

а тут фортеці, що й не підступи.

Тут люд осілий. Тут шанують труд.

І рух дадуть і кругові, і кросну.

Кують залізо із місцевих руд.