Розділ «НОВІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОНИКА»

— А чому в Електроника не може бути нового друга? — голосно запитала Майя Свєтлова.

Вона простягнула Електроничці руку, посадила на лавку поряд із собою.

— Чому не може? Може! — погодився Сергій і підвів Електроника до баскетбольного майданчика. — Ми тебе чекали півдня.

Поки Елек розважався швидкісним бігом, восьмий “Б” прийняв рішення їхати в табір праці й відпочинку, якому присвоєно нову назву — “Електроник”. А раз їдеш в “Електроник”, то не пасуй, придумай заздалегідь собі справу

— Дивись! — сказав Сергій Елекові.

На асфальті через весь майданчик було накреслено крейдою квадрат — схему якогось великого міста. Плетиво вулиць, квартали будинків, порожнечі майданів, в’їзди й виїзди з квадрата — в усьому цьому складному кресленні, немовби побаченому з борту літака, погляд Електроника зразу вловив знайому схему мікроскопічного модуля — комірки електронної машини.

— Годиться для супермашини? — запитав Сироїжкін, оглядаючись на приятелів.

Майбутнього монтажника так і розпирало почуття гордості.

— У принципі годиться, — сказав Електроник, оцінюючи модуль. — Але чим менше елементів, тим краще. Комбінація з одного елемента скільки дає варіантів? — запитав Елек автора майбутнього модуля.

— Один, — озвався автор.

— А з п’яти?

Сергій знизав плечима

— Сто двадцять, — порахував Корольков

— А з дванадцяти?

Цього не знав навіть Професор.

Відповіла з місця Електроничка, й усіх вразила цифра, яку вона назвала: 479 001 600. Майже півмільярда! Лише з дванадцяти різних ліній, кружечків, точок! А в квадраті Сироїжкіна їх десятки…

— Навіщо все ускладнювати? — поцікавився Елек, прикинувши про себе величезний обсяг майбутньої роботи.

Діти всі разом загомоніли, і чутке вухо Електроника вловило в суцільному гаморі голос кожного з присутніх. Кожного розпирало бажання зробити нове відкриття

— Виходить, я застарів, — зауважив уголос Елек. — Вам потрібен супер, на який підуть роки й роки праці.

— Що ти! — загукали монтажники — Цей супер тільки для тебе, для чорнових обчислень.