Розділ «ПІСНЯ П'ЯТА»

Всупереч долі загинув би так Одіссей бідолашний,

Та напоумити встигла його ясноока Афіна:

Вирнувши з хвилі, що з ревом на кручі стрімкі набігала,

Вздовж узбережжя поплив, поглядаючи, може, ще знайде

440] Берег пологий де-небудь чи тиху, спокійну затоку.

Так пливучи, аж у гирлі ріки яснохвильної раптом

Він опинився, – те місце здалося йому найзручнішим:

Вільне від скель, воно й захист од вітру давало надійний.

Гирло потоку впізнавши, почав він у серці молитись:

445] «Зглянься, хто б ти не був, володарю! До тебе з благанням

Щирим вдаюсь, від погроз Посейдона тікаючи з моря.

Навіть в очах у безсмертних богів заслуговує шани,

Хто у них захисту просить, як я, що, біди натерпівшись,

Нині твою течію і коліна твої обнімаю!

450] Змилуйсь, володарю! Бути твоїм прохачем я волію!»

Так він благав, і затримав той бог течію невгамовну,

Хвилю вповільнив і, тишу створивши навкруг, Одіссея

В гирлі ріки врятував. Уже-бо й коліна у нього,

Й руки міцні задубіли, і серце у морі охляло;

455] Тіло набрякло усе, струмками вода виливалась