Розділ «ПІСНЯ П'ЯТА»

Зглянувшись над Одіссеєм, що так бідував серед моря,

Мовби та чайка, злетіла вона над простором безкраїм,

Сіла з ним поруч на пліт і так почала говорити:

«Бідний, чого ж Посейдон, землі потрясатель, страшенно

340] Так розлютився, що стільки оце надіслав тобі лиха?

Та не погубить тебе, хоч і дуже того він бажає.

От що тепер ти зроби, – не здаєшся-бо ти нерозумним.

Скинь усю одіж із себе й віддай тоді пліт свій по хвилях

Вітру носити, а сам, гребучи руками уперто,

В землю феаків пливи, де судилось тобі врятуватись.

На, розгорни під своїми грудьми цю намітку нетлінну, –

З нею ні злої біди, ні загибелі ти вже не бійся.

Тільки, коли суходолу руками своїми торкнешся,

Зразу ж зніми цю намітку і в море закинь винно-темне,

Далі від суші, а сам повернися та йди собі прямо».

Мовивши це, віддала богиня йому ту намітку;

Чайкою в море широке, що так хвилювалось навколо,

Знову поринула, й чорна умить її хвиля покрила.

Світлий замисливсь тоді Одіссей, у нещастях незламний;

355] Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного серця: