Розділ «ПІСНЯ ТРЕТЯ»

Скарб твій поділять, – даремно й було б тоді в путь вирушати.

До Менелая ж раджу я щиро тобі й закликаю

їхати; зовсім недавно в отчизну свою повернувся

Він од людей, від яких вже не мав і надії у серці

виїхать він, коли бурі загнали його на простори

Моря широкого, звідки і птиця крилата не зможе

Навіть за рік долетіти, – таке-бо страшне й величезне.

Нині ж рушай на своїм кораблі із гребцями своїми

Чи суходолом, як хочеш, – стоять он і повіз, і коні;

325] їдуть сини мої разом, вони-бо тебе й запровадять

Аж в Лакедемон ясний, де живе Менелай русокудрий.

Ти його сам попроси, щоб сказав він усю тобі правду, –

Він не злукавить, занадто-бо щирий він є і розумний».

Так він сказав. А сонце зайшло, й почало вже смеркатись.

330] Знову озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

«Старче, усе, як належить, по правді мені розповів ти.

Отже, відріжте бикам язики і вина намішайте,

Щоб Посейдонові й іншим безсмертним створить узливання,

Ну, а тоді й про постелю подумати слід, бо пора вже!

335] Світло давно уже зникло в пітьму, й не годиться так довго