Розділ «ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА»

Думка в людей на землі такою буває, яку їм

Батько безсмертних і роду людського в той день посилає.

Так от і я себе міг до щасливих колись зачисляти,

Та, на свою покладаючись силу і владу, на батька

140] І на братів своїх здавшись, вчинив безрозсудств я багато.

Несправедливим не слід, проте, бути нікому й ніколи,

Мовчки приймаючи те, що боги нам дають у дарунок.

Скільки безчинств, як погляну, творять женихи в цьому домі,

Як тут багатство марнують і як зневажають дружину

Мужа, якому, я певен, недовго вже бути далеко

Від батьківщини і друзів! Він близько! Тебе ж хай додому

Хтось із богів відведе, щоб із ним тобі тут не зустрітись

В день, коли він у свою повернеться милу вітчизну.

Бо не безкровно тоді, я вважаю, розв'яжеться справа

150] Між женихами і ним, як у рідну домівку він прийде!»

Мовивши це, узливання вчинив, і випив вина він

Медосолодкого, й келих віддав розпоряднику в руки.

Той через дім весь пішов із смутком у любому серці,

Голову низько схиливши. Відчув щось лихе він душею.

155] Смерті ж, проте, не уникнув, – його-бо скувала Афіна,