Розділ «ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА»

В праве плече, а той його вдарив під вухо, аж кістка

Хруснула й пасока з рота кривавим струмком заюшила.

З стогоном впавши у пил і скрегочучи дико зубами,

Землю він п'ятами бив. Женихи ж благородні, здійнявши

100] Руки угору, зо сміху аж умирали. За ноги

З передпокою потяг Одіссей його через подвір'я

Аж до сіней під ворітьми, й, до муру, що коло подвір'я,

Щільно його притуливши, дав костур, як берло, у руки,

Й став говорити до нього, із словом звернувшись крилатим:

105] «От і сиди тут, свиней і собак відганяй, боягузе!

Більше уже верховодом не бути тобі над старцями

І жебраками, щоб лихо ще гірше тебе не спіткало».

Мовивши це, через плечі собі він закинув за спину '

Латані вбогі сакви, замість ременя шнур підв'язавши,

110] І, відійшовши, сів на порозі. Із сміхом вертались

В дім женихи і такими вітали чужинця словами:

«Хай тобі, гостю, сам Зевс подає і боги всі безсмертні

Те, чого прагнеш душею, що любе для тебе і миле,

Край-бо поклав ти тепер жебранині цього ненажери

115] Серед народу. Спровадимо скоро цього ми приблуду