Розділ «Частина друга «ЗІЛЛЕ» ГРАЄ…»

Постачальник тільки рот розкрив, щоб відповісти, як замість нього шофер швидко сказав:

— Лівацькі посадки заборонені, не маленькі, знаємо.

Аксьонову здалася підозрілою ця поквапливість шофера і те, як у цей час поглянув на нього постачальник.

— Поставте машину на узбіччі,— наказав Аксьонов і, щоб шофер з постачальником не змовилися, скочив на підніжку машини біля шофера.

Допитати шофера Аксьонов доручив Чувихіну, а постачальника, одвівши вбік, допитував сам.

Допит був недовгий. Постачальник, трохи покрутивши, усе розповів. Разом з ним Аксьонов повернувся до машини, де Чувихін допитував шофера, який вперто твердив, що нікого не підвозив.

— Федю, кинь одбріхуватися, — сказав йому постачальник. — Справа важлива, державна, можна сказати, дорожча від твого круглого карбованця. Кажи правду.

Шофер метнув на постачальника злий погляд і, помовчавши трохи, сказав:

— Ну, було діло, подумаєш…

— Де вони злізли?

— Темно було.

— По-моєму, — сказав постачальник, — вони зійшли поблизу Раменського.

— Покажіть гроші, які вони вам дали, — наказав Аксьонов.

Шофер, не дуже кваплячись, поліз до кишені ватянки і витяг пожмакану сотню. Аксьонов акуратно взяв її за кінчик, загорнув у носову хусточку і передав Чувихіну. Потім шофер і постачальник описали зовнішність своїх пасажирів. Але цей опис мало що додавав до того, що чекісти знали.

— Темно було, хіба роздивишся, — виправдувався шофер.

— А сотню розгледів, — зі злістю сказав Аксьонов. Рано-вранці у кабінеті капітана держбезпеки Безпалова вже відбувалася нарада, в якій брали участь Аксьонов, Чувихін і підключений до операції лейтенант Загорський. Не було тільки Весеніна, який вів спостереження на Казанському вокзалі. Перед Безпаловим на столі лежали сотенна купюра і фотострічка з відбитками пальців, знятих з купюри. Тут же лежала і подарована міліціонеру пачка «Казбеку».

— Те, що це ворожі агенти, можна вважати фактом, — сказав Безпалов. — Про літак у тому районі ми мали сигнал від ППО. Перший пошук нічого не дав, бо шукали погано. Мінська пачка «Казбеку» — доказ надійний. Важко повірити, щоб під час напічної евакуації Мінська в перші дні війни комусь спало на думку вивозити ресторанний запас цигарок. А пани, які споряджували агентів, на штамп ресторану або не звернули уваги, або, навпаки, вважали його ознакою достовірності. Вся поведінка цих «солдатів» теж відповідає штампові, що його застосовують їхні розвідники. Якщо в архівах Держбанку є порядок, ми скоро одержимо дані про сотню… — Безпалов набрав якийсь номер телефону. — Говорять з держбезпеки. Перевірили? І що ж?.. Так. Дякую. — Безпалов поклав трубку. — Точно. Стокарбованцеві купюри цієї серії перед початком війни повинні були лежати в банку десь у Прибалтиці. Ось вам ще один надійний доказ. — Безпалов помовчав, пильно дивлячись на сотню, що лежала перед ним, ніби він читав на ній щось дуже важливе. — Первинний план пропоную такий, — заговорив він нарешті.— Ви, Загорський, їдьте в район залізничної станції. Візьмете з собою два відділення солдатів з дивізії HKBС і мобілізуєте людей на місці. Треба знайти парашути і все, що вони там залишили. Ви, Аксьонов, організуєте цілодобове стеження за всією дачною зоною від Москви до Раменського. Людей собі підберіть самі. Ви, Чувихін, подбайте, щоб негайно були відбитки пальців шофера полуторки, а потім підключайтесь до Аксьонова. Я цілу добу тут чекаю ваших донесень. Усе. До роботи, товариші…

В цей час Зілов і Леонов снідали. Півгодини тому господар дачі попередив їх, що він до завтра поїде в Москву, і попросив обережніше поводитися з вогнем. Вони бачили, як він пішов на станцію і першим же поїздом поїхав.

— Хай живуть дипломати, які доручають своїм старим стерегти московські квартири і дачі! — сміявся Зілов, висипаючи на стіл розмочені сухарі, цілу банку консервованого м'яса.

— Так у нас добре все вийшло, що аж не віриться, — підхопив Леонов, — Доктор — голова. Він же завжди твердив нам: нічого особливо страшного з вами не станеться, треба тільки бути обережними.