Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Безумовно. Мені все пояснили. — Рудін глянув на Андросова.

— Ну то як же ви уявляєте собі співробітництво з нами?

— Як? — звів брови Рудін і здивовано глянув на Андросова. — Я ж уже підписав зобов'язання виконувати накази німецької розвідки. Отже, я чекаю наказу, і все…

— Ми вас пошлемо як нашого агента в партизанський загін. Згодні? — запитав Мюллер, не зводячи очей з Рудіна.

— В принципі згоден, — після деяких роздумів відповів Рудін і, помовчавши, продовжував: — Однак мені здається, що при засиланні своїх агентів у партизанські загони ви іноді не враховуєте типових рис воєнного часу — підозріливості. Не можна схопити партизана, умовити його служити Німеччині і послати його туди, де він був до полону. Категорично не можна. Більш правдиво — заслати його зовсім в інший район. У нас у загоні розповідали, як ви повернули одного партизана в загін, що розташований у Задвінському лісі. Його там потрусили, він усе розказав, і його повісили на осиці біля самого шосе, та ще й прикололи до піджака напис: «Доля зрадника». У мене нема бажання йти за ним. Уже якщо це обов'язково необхідно, закиньте мене до партизанів, які далеко від мого загону, і я підберу там потрібних вам співробітників.

— Це треба обдумати, — сказав Зомбах. — Давайте поки що закінчимо. Я прошу вас, Крамер, вийти і зачекати в прийомній. А ви, Андросов, залишайтесь…

Андросов вийшов із кабінету Зомбаха через півгодини і на ходу сухо кинув Рудіну:

— Зайдіть до мене.

У своєму кабінеті Андросов, як зовсім знесилена людина, повільно опустився в крісло:

— Ну, знаєте… — пошепки сказав він.

— А що? — посміхнувся Рудін. — Усе ніби йде нормально. Чи я помиляюсь?

— Більше ніж нормально. Зомбах хотів, щоб ви зараз же почали працювати тут, в апараті, але Мюллер настояв, щоб спочатку вас відправити в партизанський загін.

— Це не страшно. Мюллер, я бачу, дуже насторожений, а він не дурень. Треба дати їм можливість мене перевірити. Ні, ні, все йде добре. Спасибі. На якому режимі мене тут триматимуть?

— Наказано поселити вас у гуртожитку при нашій школі розвідки, це на території гарнізону.

— Вихід у місто дозволяється?

— Як і всім курсантам, лише в неділю і тільки з дванадцяти до трьох.

— Не щедро, але нічого, вправлюся. Була розмова, в який загін посилають?

— Мюллер запропонував саме в той загін у Задвінському лісі, про який ви говорили.

— Чудово! А який у нас сьогодні день?

— Четвер.