Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

— Нічого, потренується, — засміявся Рудін. — Спасибі, Галю.

Галя пішла в свій радіозакуток. Марков тихо сказав:

— Вона просилася з вами в операцію.

— Ще цього мені бракувало! — посміхнувся Рудін.

— Вона пропонувала перекинути її до Бабакіна, щоб зв’язок між вами і мною був надійніший. Навіть заміну собі знайшла.

— Де?

— Виявилося у запасливого Будницького є боєць з кваліфікацією радиста.

— Їй-богу, в цього Будницького все є, —розсміявся Рудін.

— Так, золотий комендант нам попався. Чоловік із тих, що закинь самого на Північний полюс, то він там створить робочу бригаду з білих ведмедів.

Вони обоє посміялися.

В землянку зайшов Коля. На ньому була перехоплена ременем ватянка з засуканими майже по лікоть рукавами. На базі всі називали його жартома особистим ад'ютантом Маркова, хоч жив він у землянці Будницького.

— Я готовий, — сказав Коля чомусь винувато.

— Не змерзнеш? — суворо запитав Марков.

— Ні…

— Тоді йди до Будницького, він пояснить тобі твої завдання в поході.

Коля вийшов. Рудін кивнув йому вслід.

— Як ад'ютант? Справляється?

— Старається, — відповів Марков, і очі його звузилися, немов він дивився в далечінь. — Він на мого Санька чимось схожий. Страшно подумати, яке випробування випало оцій дітворі. Рік зараз для них вважай за п'ять. І ви знаєте, вони все прекрасно розуміють. Коля якось сказав мені: «Добряче мені пощастило, я, — каже, — голову сушив, до якого вузу йти, коли десятирічку закінчу, і раптом підвалила війна, і я попав до партизанської академії…»

Так їхня розмова раптом відійшла далеко-далеко від тієї величезної і важкої справи, з якої вона почалась. Але справа ця невідступно стояла поряд і зразу ж нагадала про себе. Галя принесла щойно прийняту шифровку з Москви. Марков прочитав її і передав Рудіну.

З Москви — Маркову.