Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

Канаріс догадувався, навіщо він потрібен. Розгублені перед близькими подіями генерали хочуть, щоб абвер поклав їм на стіл дані, як і де без боїв і без риску доїхати до Москви. Їх явно не вдовольняє його меморандум Гітлерові від 1 березня 1941 року. У Канаріса були неофіціальні відомості, що деякі генерали, зокрема недавно призначений одним із заступників начальника штабу Паулюс, сумніваються в достовірності даних меморандуму про російські прикордонні укріплення і про можливості радянського залізничного транспорту. Не задоволені вони й розділом меморандуму про командний склад Червоної Армії. У Франції абверу були відомі абсолютно всі командири полків, а в Росії він не зміг встановити навіть усіх командуючих арміями.

Словом, Канаріс розумів, що в генералів є досить претензій до даних військової розвідки російського плацдарму, але, ще не виходячи із дому, адмірал уже знав, як він всіх їх поставить на місце…

Рада прямо з цього й почалася — з критичних зауважень по головному меморандуму абверу. І першим заскрипів саме Паулюс. Він хотів цілком точно знати пропускну можливість російських залізниць на всіх напрямках і окремих дільницях, а також кількість рухомого складу і особливо паровозів.

— Вашому попередникові на посту квартирмейстера ці дані в свій час було передано, — як завжди, рівним і немов стомленим голосом відповів Канаріс. — Приймаючи пост, мій генерале, треба знайомитися не лише з кріслом попередника…

Так, одного з гри вибито. Хто далі? Невдача Паулюса розізлила генералів. Претензії посипались одна за одною. Один хотів «достовірно, а не приблизно» знати, хто стоїть проти нього по той бік Бугу. Завжди тихий, бо, як гадав Канаріс, завжди побоювався його, генерал Клюге раптом жовчно накинувся на меморандум, назвав його любительським витвором і вимагав переперевірки всіх даних по напрямку, що його цікавив, Брест — Москва. Представник повітряних сил, зіславшись на зацікавленість у цьому самого Герінга, хотів мати точні відомості про всі бази пального радянської авіації. Наостанку він під загальний сміх звернув увагу Канаріса на те, що в тій частині меморандуму, де подаються характеристики радянських військових літаків, є феноменальне відкриття: один із радянських бомбардувальників має швидкість, вдвічі більшу, ніж у винищувача «мессершмітт». «За таким літаком гнатися безнадійно, — іронічно сказав авіаційний генерал і після паузи додав: — Бо такого літака немає в природі».

Канаріс вислухав усе це, як завжди, із спокійним і навіть сонним виглядом, зрідка роблячи помітки в блокноті. Нарешті Гальдер надав йому слово.

Заглянувши в блокнот, Канаріс заговорив тихо і виразно:

— З літаком — звичайна друкарська помилка, і я вибачаюсь, що через безглузду помилку, зрозумілу кожному фельдфебелеві, представник наших славних повітряних сил забрав час у такого важливого зібрання. — Канаріс перевів погляд своїх чорних масних очей на авіаційного генерала. — Я не збагну лише, чому ви, помітивши помилку, не виправили її, а чекали цієї наради. Невже вас так хвилює суто естрадний успіх? — Канаріс поклав блокнот у кишеню і продовжував: — По-людськи я розумію багато висловлених тут претензій. Звичайно, всім вам хочеться знати про ворога якомога більше, але є, однак, об'єктивно існуюча межа можливостей розвідки і відповідно має бути й межа вимогливості до нас. Приклад у цьому показує фюрер. На меморандумі, про який тут ішлося, він написав, звичайно, приємну для мене, чому я її і пам'ятаю дослівно, резолюцію. В ній усього троє слів: «Прекрасна, обнадійлива картина…»

Гальдер зрозумів, чим загрожує ситуація, що створилася, і сказав примирливо, що ніхто тут меморандуму не дезавуїрує і мова йде лише про якісь окремі деталі.

Канаріс, не підвищуючи голосу і не поспішаючи, вірний своїй сонній манері, сказав:

— Я не бачу ніякої різниці в тому, чи сказати, що меморандум не годиться цілком, чи сказати те ж саме про кожну його сторінку окремо. Далі. Я чомусь не бачу в ваших руках додаткових до зведень зошитів: синього, зеленого і чорного, в яких ми дали уточнені і нові дані по багатьох розділах… — Канаріс прекрасно знав, де ці зошити: вони лежали в сейфі у Гітлера, і він їх просто не захотів читати, сказавши, що меморандум його цілком задовольняє…

На цьому нарада закінчилась, і Канаріс ще раз переконався, що сьогодні єдиним завданням ради було дати бій абверу. Ні з ким не прощаючись, він покинув зал і поїхав. Він був несамовитий: бовдури! Але він не хлопчисько, якого легко поставити в куток…

Канаріс звелів секретареві переключити телефон на себе і протягом години нікого до нього не пускати. Близькі до адмірала люди дали йому дружнє прізвисько Кікер, що означає — той хто підглядає. Коли він отак, як тепер, замикався в своєму кабінеті, секретар усім стороннім казав, що адмірала немає, а близьким з шанобливою посмішкою довірливо шепотів: «Від підглядає за собою».

Сьогоднішня рада примусила адмірала вернутися до роздумів, яким останнім часом він приділяв немало часу. Його тривожила думка про те, як виглядатиме абвер і він, Канаріс, коли почнеться російський похід, і що коли, не дай боже, він розгорнеться зовсім не так успішно, як розраховує фюрер. Гітлер нещадно розправляється з тими, кого він вибирає як винуватців невдач. Під час великої війни сваритися з генералітетом Гітлер не наважиться. Він шукатиме винуватців в іншому місці, і абвер може стати тим самим місцем, тим більше, що буде цілком логічно звинуватити в невдачах розвідку, яка, мовляв, не забезпечила доблесну німецьку армію вичерпного інформацією і змусила її битися наосліп…

Канаріс зіщулився. Ні, ні, покірно чекати такої ситуації він не збирається. Насамперед треба продумати роботу абверу з того моменту, як почнеться похід у Росію. Треба за будь-яких обставин застрахувати себе від неприємностей…

«Підглядання за собою» затяглося. Адмірал «був відсутній» понад дві години. І в результаті народився наказ про створення на центральному напрямку фронту спеціального розвідувального центру під назвою «Сатурн».

Зібравши вузьке коло керівних працівників абверу, Канаріс зачитав їм наказ і пояснив, чим викликано створення «Сатурна». Звичайно, він не казав, що «Сатурн» для абверу і для нього особисто — щось ніби громовідвід на випадок грози. Мету «Сатурна» він виклав так:

Ця, розпочата фюрером, кампанія — найважливіша, бо вона завершує виконання геніального плану створення великої Німеччини — володарки Європи і Азії…— почав Канаріс свою промову без тіні пафосу, не зраджуючи свого звичного стилю — про все говорити тихо й спокійно. — Перемога на Східному фронті повинна бути здійснена блискавичним ривком армій від Бреста до Москви. Але не забудьмо, що в Росії ми зіткнемося з фактором колосальних віддалей. Це вимагає від нас по-новому побудованої роботи. Саме для цього — слідом за броньованим кулаком армії виставляємо й наш кулак. Головна мета «Сатурна», природно, — Москва. Ми нашпигуємо більшовицьку столицю розвідувальною і диверсійною агентурою, допоможемо цим нашій доблесній армії, а в потрібний час завдамо вирішального удару в спину Кремлю… «Сатурн» це не просто група наших працівників, наближених до фронту. «Сатурн» — це весь наш абвер, тільки сконцентрований на цей час у найвигіднішій для нас точці. В «Сатурні» повториться вся наша структура. І якщо на чолі «Сатурна» я ставлю кращих своїх працівників Зомбаха і Мюллера, це зовсім не означає, ніби я хочу звалити на них усю справу по Росії. Зовсім ні. Більше того, я їм не заздрю, — Канаріс посилаючись глянув на Зомбаха, потім на Мюллера, — так, друзі, не заздрю, бо в вас я бачитиму себе, а ви знаєте, який безжально вимогливий я до себе і до своєї роботи. Адже віднині і на ближчий час слава нашого абверу буде творитися там. Тільки там. — Канаріс помовчав, ніби чекаючи відповіді, і вів далі: — Проте це зовсім не означає, що весь «Сатурн» зможе сховатися за моєю спиною. Мій вибір тому і випав на Зомбаха і Мюллера, що я знаю їх як талановитих, розумних, гнучких і оперативних працівників розвідки і контррозвідки, їхня ініціатива невичерпна, мішки з новими і сміливими ідеями їх усі ми не раз носили на своїх спинах… — Канаріс тихо розсміявся і підморгнув Зомбаху. — Не ображайтесь, любий, я кажу це, люблячи вас і безмежно в вас вірячи. І прошу вас завтра ж дати мені міркування про комплектування апарату «Сатурна». Не соромтесь, беріть собі найкращих…

Зомбах мовчки кивнув головою, на обличчі його не було помітно ні радості, ні гіркоти. Недаром про нього говорили, що в нього обличчя з каменю, а очі з скла.

Ідею створення «Сатурна» палко підтримали начальники всіх відділів абверу. О! Вони прекрасно розгадали таємний сенс створення «Сатурна» і були щиро вдячні своєму шефові; вони розуміли, що дія громовідводу пошириться і на них. Вони називали створення «Сатурна» блискучим ходом у стилі стратегії і тактики самого фюрера.