Розділ без назви (38)

Ось ми відчули запах диму, а потім смачний дух печеної картоплі. Ми стали ще обережніші. Що далі від берега, то більше було сухого моху й заростів, і вони лунко хрускотіли в нас під ногами. З кожною хвилиною зростала небезпека, що нас можуть викрити.

І зненацька, з-за стіни кущів, до нас долинули голоси:

— Роман гніватиметься, що ми розпалили вогнище. Мільтони тільки на те й чекають…

— А що? З голоду сконати? Він, певно, вже взяв гроші, купив хліба й ковбаси в крамниці в Сем’янах. Наївся сам і не поспішає щось принести нам.

— Добра картопля. Найсмачніша та, що трохи підгоріла. Хочеш оцю, просто з жару?

— Я випив би пива. Як гадаєш, Роман принесе кілька пляшок?

— Треба вимітатися звідси. Найкраще автостопом до Гіжицька. Отам життя! Повно знайомих хлопців, багато туристів. Тут нас уже винюхали.

— Минулого літа легше жилося. А цього року встряв Капітан Немо. Це через нього всі прикрощі. Коли біля порома одержали від нього записку, а потім я побачив його глісер, то зразу подумав, що буде казна-як.

— Той Немо — дівчина. Та сама, в якої Чорний Франек забрав перстень. То будемо тікати звідси від дівчини? Вся Охота глузуватиме з нас.

— Ти бачив, як вона закидає спінінг? А глісер…

— Мотор у глісера можна зіпсувати.

За нашими спинами почулося тупотіння і голосно зашелестіло листя. Хтось, не криючись, біг сюди. Біг просто на нас.

— Лягайте! — шепнув я.

Ми сховалися під кущами, втислися під гілки. Тупотіння наближалося, ось воно вже за мною, вже біля мене.

Я впізнав Лисячу Шкурку.

— Хто там? Хто там? — почули ми голоси хлопчаків із ватаги.

— Ви тут… — він не міг говорити, — сидите собі… А там… Роман… тікає з грішми… Покинув нас, зрадив…

Листя й гілки заслоняли хлопців. Проте легко було уявити сцену біля вогнища.

— Кажи! Кажи все! Що ти знаєш? — вигукували вони.

— Я відніс ту карту Романові, і Вацек Краватик при мені дав йому за неї три тисячі злотих. Я думав, що ми купимо щось попоїсти в крамниці й повернемося до вас. Але Роман сказав: «А тепер чеши звідси, хлопче». Я нагадав йому про вас. «Хочеш з ними побачитись? — засміявся він. — Відколи я порвав з Чорним Франеком, вони не цікавлять мене. Тільки він годився мені в партнери. Привітай хлопців від мене. Скажи, що ці гроші тільки мої, а я змиваюсь до моря». А потім знову засміявся і додав: «Зрозумій, хлопче, цих грошей для всіх замало. А для одного якраз».