Розділ без назви (36)

— Вона, — кивнув він головою.

А тим часом Капітан Немо підплив човном до піщаного мису і вимкнув мотор.

— Вітаю вас! — гукнула весело Марта. — Ну, що ми сьогодні робимо? Будемо ловити рибу?

— Мені, мабуть, треба попливти в гарцерський табір… — сказав я нерішуче. — Там рибальська карта…

Я поглянув на безхмарне небо, на майже смарагдове озерне плесо, на бліду від сонця зелень очерету. І мені стало трохи шкода так марнувати чудову годину. Чи не краще все-таки провести цей гарячий полудень з вудкою в руці?

— А як з украденим човном? — спитав я Марту.

— Уже повідомила лісничого. Він прийде по нього до мого батька.

З-за очерету виплив човен з лицарями спінінгу. Вони ще не допливли до мису Судака, а вже лунав глузливий голос пана Анатоля:

— Ви сюди переселилися? Ви пройда. Ближче до рибки? Ближче до судаків, еге ж?

Вони причалили до мису. Пан Анатоль відразу попрямував до Марти і наставив на неї вказівний палець.

— На що сьогодні ловимо? — спитав він грізно.

Марта чемно вклонилась і поважно відповіла:

— Сьогодні ловимо на фокус-покус.

Пан Анатоль закліпав очима. Та, мабуть, вирішив, що цього разу не дасть себе обдурити. Перед цим вона теж казала, що ловитиме «на заклинання», і спіймала великого окуня. Тому пан Анатоль лише покивав головою і самовпевнено мовив:

— Знаю, що ви думаєте. Фокус-покус? Я чув про щось таке. Беруть шматочок червоного пластика і вмочають у риб’ячу кров, а потім чіпляють на гачок як живу принаду.

— А «на пупа» ви вже ловили?

— Що? — обурився пан Анатоль. — Ви глузуєте із старшого?

Марта зневажливо глянула на нього.

— Це добре, що ви не ловили «на пупа», бо то заборонений метод.

Пан Анатоль звернувся до мене: