Розділ без назви (36)

Спільно пережита пригода, видно, настроїла Франека на відвертість, бо тепер він почав зі мною розмову.

— Хотів би я бути на вашому місці, мати ваш самохід, ваші таємниці, зазнавати цікавих пригод. Ви дуже подобаєтесь Капітанові Немо. А я? Чи й я міг би привернути її увагу?

— Ти переконався, що як ватажок ватаги ти їй не сподобався, — сказав я повагом. — Ти привернув її увагу, але тільки так, що вона вирішила прогнати тебе з озера. Вір мені чи не вір, але сподобатися їй ти міг би лише одним. Якби раптом став цілком іншою людиною. Це напевно збудило б у неї цікавість до тебе. Подумай, на той рік вона приїде сюди знову. І кого зустріне? Чорного Франека, в майбутньому видатного рибалку, а нині учня з цього ремесла. Може, матимеш свого вітрильника. Адже, мешкаючи і працюючи тут, ти, мабуть, зробив би собі такий вітрильник? А колись, може, збудуєш дім над озером і станеш справжнім рибалкою. Вона теж повернеться сюди після навчання…

Це були мрії вголос. Може, несвідомо я висловлював свою власну тугу за тим, щоб оселитися над мазурським озером, жити тут, працювати?

Чорний Франек мовчав. Я відчув, що мої слова запали йому глибоко в душу. Та, мабуть, він був з тих хлопців, що соромляться піддаватися мріям. Це здається їм не гідним мужчини. Але справжній мужчина повинен уміти мріяти. Звичайно, не обмежуватись лише мріями, а перетворювати їх у дійсність.

Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Він пішов до намету, а я ліг в машині. Був уже день, але його світло не заважало моєму міцному сну.

І, мабуть, ми спали б до півдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про наші нічні пригоди. Встала о восьмій, скупалася в озері й, лежачи на сонці, чекала, поки ми прокинемось. Нарешті, схотіла їсти, заходилася готувати сніданок і, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирішила збудити нас. Ми прокинулись невиспані, в поганому настрої, який минув тільки після сніданку.

Я розповів Бронці про нічні пригоди і, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.

— А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капітан Немо? Ніколи не відгадаєш, — похитав головою Чорний Франек.

— Ох, Немо, — зітхнула Бронка. — Хотіла б я ще колись побачити його.

— Вона закохана в нього, — зареготався Чорний Франек.

Бронка образилась. А надто, що і я підсміювався з неї.

І через цю дрібницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркіт мотора, й на озері з’явився човен, у якому пливла до нас Марта.

— Про вовка помовка… — почав був я.

І прикусив язика, тому що Бронка, невдоволено скривившись, сказала:

— Чого вона сюди пливе? Не люблю я цієї дівчини. Вона підбурювала проти мене пана Томаша. І вважає, що зі мною не варто навіть розмовляти.

Чорний Франек поклав на плече Бронці руку й мовив:

— Не мороч собі голови Капітаном Немо. Оце він сам і пливе.

Бронка заніміла.

— Вона? — вимовила врешті.