Розділ без назви (26)

— Я плавав. Але велика хвиля, і я знесилів, І вхопився за яхту, щоб відпочити. Зараз попливу до берега.

З палуби вихилилась і Едіта.

— Добрий день, — привіталась вона. — Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип’єте чогось гарячого?

Вона була дуже мила. А це викликало підозру в Бороданя.

— Звідки ти знаєш цього добродія? — гостро спитав він.

Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.

— Чи не про цього типа розповідав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке…

Біла дама й далі була дуже мила. Вона простягла до мене руку й знову запропонувала:

— Може, ви все-таки зайдете до нас на гарячий чай або на сигаретку?

Я випустив з рук вікно кабіни, ногами відштовхнувся від корпусу.

— Хай іншим разом! — гукнув я.

Щосили вимахуючи руками, я плив до берега, а вони стояли на палубі й підозріливе дивилися на мене.

На мисі Судака сиділа Марта й тримала в руках мій бінокль.

— Спіймалися, — сказала вона мстиво. — Дуже негарно підслуховувати.

Повіяв вітер, і я аж затрусився від холоду. Цокотячи зубами, схопив одяг і заліз у кущі. Коли повернувся на берег, усе ще тремтів, а дівчина дивилась на мене майже з задоволенням.

— У вас буде нежить, — сказала вона. А потім сердито тупнула ногою. — Ви послали мене по рибу, а самі…

— Що «самі»? — прикинувся я здивованим. — Хіба вже мені заборонено купатися в озері? І хіба я посилав вас по рибу?

Вона похитала головою.

— Ви купалися? На такому холодному вітрі? Мені відразу здалося щось не так, коли ви не пішли зі мною по рибу. Я вернулася з півдороги і дивлюсь, а ви вже коло яхти. Поглянула в бінокль і побачила, як ви причаїлись під бортом. Ну, вже і обличчя були в Краватика й Бороданя, коли вони вас помітили. То про що ж вони розмовляли? — спитала вона серйозно.

Не було сенсу гратися з нею в «куцу бабу».