Розділ без назви (22)

Ох, якби зараз у мене під рукою був мій самохід! Але він лишився на березі, а я сидів у човні дівчини, що змагалася з якоюсь великою рибиною. Для мене стократ важливіша була рибальська карта. Ця карта приховувала, певно, якусь таємницю…

— Черпак! Чому ви не взяли черпака, хай йому біс?! — кричала Марта.

Нарешті ми виловили з води окуня. Здоровенна рибина! Скільки живу, не бачив такого окуня. Його темно-зелена спина виблискувала на сонці, а боки мінилися жовтим і зеленим. Великий, гострий спинний плавник стримів, як ніж.

— Є! Є! Є! — підскакувала в човні дівчина. — Важить, певно, кілограмів зо два. Може, я побила абсолютний рекорд Польщі?

— Добродії! — гукнула вона до лицарів спінінгу. — Прошу до мене. Я повинна мати свідків. Заявлю про цю рибину в Спілку. Може, одержу медаль?

Підпливли човником пан Анатоль і пан Казик. Глянули на окуня, що борсався на дні нашого човна, і їхні обличчя посіріли від заздрощів.

— Гарна рибина, — буркнув пан Анатоль. — Та рекорду ви, мабуть, не побили. Абсолютний рекорд Польщі становить для окуня один кілограм вісімсот вісімдесят грамів.

— А я вам кажу, що він важить два кілограми. Щонайменше два кілограми! — захоплювалась дівчина. — Хай живе мій «отченаш»! Зараз попливу по вагу й потім у вашому таборі зважимо рибину. Ви підпишете протокол.

…Біла яхта вже пливла до нас. Отже, зустріч скінчилася. Я ніколи не дізнаюся, що Чорний Франек говорив Вацекові Краватику…

— Біжу додому по вагу, — вирішила Марта. — А вас, — звернулася вона до мене, — підвезу до вашого намету.

У відповідь вона почула тільки моє сердите буркотіння.

Всю дорогу я похмуро мовчав. Коли ми вже були коло берега, де стояв мій намет, я голосно заявив:

— Присягаюся, що від сьогоднішнього дня ніколи не водитимуся з дівчатами. Через вас, може, найчудовіша пригода пройшла повз мене.

Вона засміялася і показала мені язика.

— Головне, що я спіймала найчудовішого окуня. А ваших пригод я не беру близько до серця.

У похмурому настрої я вийшов на берег і заходився готувати обід. Бачив, як біла яхта пропливла біля мису Судака й, не зупиняючись, звернула до Сем’ян. Потім я згубив її з очей.

Повернулися з озера обидва лицарі спінінгу. Не зловили ні одної рибинки. Тим дужче вони сердилися, коли підпливла Марта з домашньою вагою.

Окунь важив кілограм дев’ятсот тридцять грамів. Дівчина побила абсолютний рекорд Польщі.

— Може, ця вага несправна? — засумнівався пан Анатоль.

Проте обоє вони з паном Казиком підписали протокол. Марта сказала, що вагу окуня перевірить ще у відділенні водної міліції.