Розділ без назви (22)

— Вирушаймо мерщій на Чаплинець, — сказав я Марті.

— Отакої! — обурилась вона. — А моя вудка? Мій чудовий «отченаш»? Хай пропадає?

— Ви знаєте, куди поплив Вацек Краватик? Він зустрінеться з Чорним Франеком і за великі гроші одержить від нього рибальську карту, — дратувався я.

— Ви думаєте, Чорний Франек уже знайшов її?

— Це байдуже, мені треба почути їхню розмову, — наполягав я, дивлячись на яхту, що все віддалялась.

— Навіщо вам та карта? Я вас навчу ловити рибу й покажу такі місця на озері, що ви скоро станете королем рибалок. А тепер у човен! Адже це вудлище не могло щезнути.

Вона скочила в човен, а я хоч-не-хоч мусив зробити те саме.

— Мені дуже хочеться поглянути на ту карту, — повторював я. — Я повинен подивитися на ту карту, ви розумієте?

Але для Марти важливіші були її вудлище і «отченаш». Вона ввімкнула мотор і відпливла від берега. Спершу зробила велике коло, шукаючи вудлища на озері, а потім попливла понад очеретом.

А я бачив, як біла яхта пришвартувалась на мілині поряд з островом. Бородань і Вацек Краватик, мабуть, уже зіскочили на мілину і пішли на зустріч із Чорним Франеком…

Марта знову зробила коло на озері. Пан Анатоль сварився на неї кулаком і кричав:

— Ви своєю моторкою розполохали всю рибу!

Дівчина ще раз пропливла вздовж очерету.

— Є! Є! — вигукнула вона і аж підстрибнула з радощів. Вимкнула мотор і вхопила весла.

Вудка пливла по воді. То віддалялася від очерету, то наближалась до нього.

Її помітно щось тягло.

— Це велика рибина. Якби тільки не зірвалася, — бідкалась Марта.

Мене зовсім не обходила та рибина. Я сумно дивився на білу яхту біля берегів Чаплинця…

Нарешті Марта підпливла до вудлища, яке плавало на воді. Втягла його в човен і почала крутити котушкою. Коли рибина дуже шарпала вудку, дівчина попускала волосінь, а потім знову поволі скручувала її.

— Візьміть черпак, — звеліла мені. — Рибина вже коло борту.