Розділ «ЗАГАДКА КРЕСЛЕНЬ ІНЖЕНЕРА ГУРОВА»

— Не заперечую. Дайте також вказівки Акулову, Клюєву і Ямщикову.

Через півгодини майор Кірєєв знову прибув^до полковника Нікітіна. Вигляд у нього був збуджений.

— Справдилося наше припущення, товаришу полковник, — жваво промовив він. — Тільки що доповіли мені, що Іглицький появився на дачі Лопухова.

Нікітін рвучко схопив телефонну трубку, попросив номер телефону генерала Сомова і коротко доповів:

— «Щасливчик» у Лопухова.

Генерал, видно, йому щось наказав, бо Нікітін ту ж мить поклав трубку, сказавши:

— Слухаюсь, товаришу генерал.

_ Чи надійні там люди, товаришу Кірєєв? — спитав він майора.

— Там старший лейтенант Адамов із своєю групою, товаришу полковник. Дозвольте виїхати туди і мені особисто?

— Наказую виїхати вам особисто! — усміхнувшись, промовив полковник і простягнув Кірєєву руку.

Через півгодини машина майора Кірєєва уже під'їжджала до дачі Лопухова. Старший лейтенант Адамов доповів майору, що Іглицький ще перебуває на дачі.

Кірєєв, наказавши людям Адамова оточити дачу, сам із старшим лейтенантом вирушив до її веранди. На стук його ніхто не відізвався, потім раптом пролунав постріл. Куля, пробивши дошку дверей, просвистіла біля самого вуха майора.

— Здавайтеся, Іглицький! — крикнув Кірєєв. — Ви оточені. Опиратися безглуздо.

У відповідь пролунав ще один постріл, але майор і старший лейтенант притулилися тепер до стіни будинку по обидва боки дверей. За знаком Кірєєва вони одночасно вдарили в двері ногами, неміцні дошки їх заскрипіли…

І знову пролунав постріл. Але двері тепер уже тріщали під ударами ніг офіцерів. А коли двері впали на підлогу, зсередини пролунав хриплуватий голос Іглицького:

— Гаразд, здаюсь…

До ніг офіцерів полетів його напіврозрядженйй пістолет, а потім з'явився і сам Іглицький з портфелем Гурова в руках.

— Ось, будь ласка, — промовив він досить спокійно і, піднявши руки вгору, почав повільно повертатися перед контррозвідниками, щоб вони могли обшукати його.

Утікач

У одному з приміщень Радянської військової адміністрації в Берліні сидів блідий молодий чоловік у сірому пильовику з роздертою полою і одірваними ґудзиками. Чорний пом'ятий капелюх його лежав на столі. Русяве, вологе від поту волосся було скуйовджене. Під час кожного гучного звуку, що лунав у сусідньому приміщенні, відвідувач злякано здригався і різко повертався до дверей. Поступово, проте, він заспокоївся і роздивився.