Розділ «VII»

Мати хоче підвестися з ліжка, і я тим часом іду на кухню до сестри.

— Що з нею? — питаю я.

Сестра знизує плечима.

— Вона лежить уже кілька місяців, але не дозволяла писати тобі про це. Її дивилося багато лікарів. Один із них сказав, що в неї, напевне, рак.

Я йду до окружного військового управління доповісти про те, що прибув. Неквапно плентаюся вулицями. Раз у раз до мене забалакують знайомі. Та з ними я подовгу не затримуюсь, бо не хочу багато говорити.

Коли я повертаюся назад, хтось голосно гукає до мене. Ще замислений, я обертаюсь і бачу перед собою якогось майора. Він напускається на мене:

— Чого не віддаєте честь?

— Вибачте, пане майор, — кажу я розгублено, — я вас не побачив.

Він кричить вже дужче:

— Ви й відповідати не вмієте, як належить?

Мені кортить затопити йому в пику, та я стримуюсь, бо тоді моя відпустка зразу урветься, тож я витягуюсь перед ним і кажу:

— Я не побачив пана майора.

— То будьте ласкаві дивитися! — гаркає він. — Ваше прізвище?

Я відповідаю,

Його червоне, опецькувате обличчя ще палає гнівом.

— З якої частини?

Я рапортую, як належить. А йому ще замало.

— Де розташовані?

Та з мене вже досить, і я кажу:

— Між Лангемарком і Біксхооте.