Розділ «Частина друга»

Після цього слідчий звернувся до нас:

— Заспокойтесь, громадяни. Людина, яку ви досі вважали чи то за журналіста, чи то за палеонтолога, справді має зовсім іншу професію. Вам не слід також вважати його за свого рятівника. Ми маємо незаперечні доводи, що саме він викликав вибух у тунелі.

Не важко уявити, яке враження справило все це на нас.

— Дозвольте! — раптом закричав Догадов. — Яке ви маєте право арештовувати мене? Це безпідставно!

— Не треба кричати, громадянине, — спокійно спинив його Томазян. — Зараз вам буде показаний ордер на арешт. А через дві години вам офіціально буде’пред’явлено обвинувачення. Тоді й спробуєте висловити свої заперечення проти моїх дій… якщо, звичайно, у вас знайдуться такі заперечення… Заберіть арештованого, — наказав він своїм помічникам.

Догадова вивели.

Томазян, уклонившись нам, теж вийшов. Нічого не розуміючи, ми дивились йому вслід. До Ліди, яка була дуже схвильована цією подією, наблизився Аркадій Михайлович.

— Цей суб’єкт свого часу скинув Тараса з поїзда, — сказав він.

22. РОЗПОВІДЬ СЛІДЧОГО

Я зовсім отетерів від цієї несподіванки.

“Це якась трагічна помилка”, — говорив я сам собі.

Першим пориванням моїм було виступити на захист Догадова, докладно розповісти про його героїзм в тунелі під час боротьби з повіддю. Хіба Томазян не міг помилитися?

Але мене обеззброїла заява Аркадія Михайловича. Згадавши поведінку професора і Тараса в штольні, коли ми прибули туди, запитання там про Томазяна і, нарешті, їх перезирання перед арештом Догадова, я зрозумів, що вони відіграли в цій справі не останню роль. Ясно, що лист, якого Томазян одержав перед моїм від’їздом з Іркутська, був від Довгалюка і розповідав про Догадова. Можливо, саме тому цей лист спричинився до того, шо Томазян в останню хвилину відмовився летіти зо мною.

Підозрювати Догадова в такому злочині? Це не вкладалося в моїй голові. Я перебрав у пам’яті всі наші зустрічі, розмови і не міг згадати нічого підозрілого. Єдине, що мене дивувало, це та запальність, з якою він завжди обстоював Макаренка. Але це ніяк не здавалося мені провиною. Адже Шелемеха теж симпатизував інженерові Макаренкові. Саклатвала підтримував інспектора тунельних робіт. Кротов теж виступав прибічником Макаренка… І цей же Кротов допомагав Томазяну затримати палеонтолога.

Я сидів у кімнаті, думаючи про останню подію, і палив цигарку за цигаркою.

З їдальні всі розійшлися. Аркадій Михайлович нічого більше не міг пояснити нам, крім того, що коли Тарас вперше побачив Догадова, то йому здалося, ніби він десь зустрічав уже цього чоловіка. Незабаром, потрапивши до Північної штольні і зустрівшись з палеонтологом вдруге, хлопець впізнав у ньому того пасажира, з яким познайомився два роки тому в поїзді і який викинув його з вагона. Дізнавшись, що Томазян перебуває в Іркутську, професор одразу ж сповістив його про це. Що Томазян приїхав на “дев’ятсот двадцять п’яту”, він довідався за півгодини до арешту Догадова.

“Але, може, Тарас помилився і тим самим увів в оману слідчого?” — запитував я сам себе.

І сам собі відповідаз, що Томазян мусив діяти так швидко і енергійно, маючи на це дуже поважні підстави.

“Він назвав Догадова ще Виноградовим і якимось чужоземним ім’ям”, — знов згадував я.

В цей час мені передали від слідчого записку з проханням негайно зайти до нього. Я поспішив виконати те прохання.