Життя кипіло в більшості водойм, однак хребетні, наприклад кистепері риби, очевидно, надавали перевагу прісноводним болотам», — мовив Митько із притиском.
— Ну то й що?
— Та не переривай, кажу. «У 1938 році біля берегів Південної Африки рибалки виловили велику, не бачену досі рибу з дуже міцною лускою і трьома парами м'ясистих кистеперих плавців. Довжина її була 150 сантиметрів, вага—57 кілограмів. Директор місцевого музею міс Латимер звернулась по консультацію до професора Сміта. Вчений класифікував рибу, як представника загону кистеперих».
— Ну то й що? — я ніяк не розумів, до чого він хилить.
— А те, що вони, вважалося, вимерли 50 мільйонів років тому. Кистеперих риб було багато на нашій планеті в ті часи, коли у воді плавали, уявляєш, іхтіозаври. Це теж давно вимерлі...
— Та знаю, знаю, — перепинив я.
— ...По суші никали бронтозаври, коли на землі з'явилися перші предки птахів—архіоптерикси. «На честь міс Латимер рибу назвали латимерією, — читав він далі. — У 1952 році в Мозамбікській протоці зловили ще одну латимерію, а до середини 1960 року ще шістнадцять». Це в наш час!
— Слухай далі, — Митько перегорнув сторінку. — «Багато віків серед жителів східної частини Індонезії ходили легенди про страшних, ненажерливих драконів. Казали, що з пащ їхніх вилітає вогонь, а здобич вони вбивають одним поглядом злих очей.
Голландські вчені, котрі записали ці розповіді, звісно, не повірили в їх правдивість. Однак ученим здалося, що опис жахливих драконів нагадує давно вимерлих хижаків — динозаврів.
У 1912 році ці розповіді потвердив один голландський льотчик. Він був першим європейцем, який на власні очі побачив драконів острова Ко-модо. Літак його здійснив вимушену посадку, і кілька місяців цей чоловік прожив буквально в оточенні гігантських химер. Однак його розповідям теж не повірили, бо льотчик повернувся звідти нібито із розладнанням нервової системи».
— Я думаю! — жахнувся я.
— «Після першої світової війни, — оком не зморгнув Митько, — вчені вирішили-таки до кінця розібратись у цій загадковій проблемі «динозаврів». І, нарешті, в двадцятих роках нашого століття на острові Комодо Зондського архіпелагу було спіймано цього дракона. Ним виявилась гігантська ящірка, або ж варан. Не злякатись чотириметрового гіганта важко. Колір шкіри буро-чорний. З грізної ікластої пащі безперестанку вилітає яскраво-оранжевий роздвоєний язик, люто дивляться блискучі чорні очі.
Варан ступає сильними лапами, тіло його піднято над землею, волочиться лише хвіст. Сила в цьому хвості страшна. Дослідники бачили, як одним ударом варан збиває кабана, валить з ніг оленя.
До речі, на початку 60-х років учені Індонезії запросили для великої експедиції на Комодо і чотирьох радянських спеціалістів».
— От би й собі там побувати, — в захваті мовив я.
— «Гігантський варан, — не звернув на мене ніякісінької уваги Митько, — був відомий ученим з палеонтологічних знахідок (палеонтологія — це наука, що вивчає викопні організми) е-е, знахідок в Австралії, в шарах мезозойської ери. Вважалося, що він повністю вимер теж більше ніж п'ятдесят мільйонів років тому».
Ти можеш заперечити, — вів далі Митько, — он де той Зондський архіпелаг і Мозамбікська протока. Мовляв, там є умови, щоб зберегтися кому завгодно. А між тим ось у басейнах рік Волги, Дону й Уралу живе невелике, завбільшки як щур, звірятко — хохуля. Так от ця сама хохуля — давній за походженням вид третинного періоду, що зберігся до наших днів. До речі, сучасник мастодонта. І, нарешті, лох-несське чудисько, про яке ми вже прекрасно знаємо, у Шотландії. А це набагато північніше від України.
От які факти знайшов я за ці дні. А скільки, певно, ми ще знайдемо!
— Так ти хочеш сказати... — у захопленні скочив я на ноги.
— Так, Сергійку. Саме це я і хочу сказати. У нашому озері живе давній звір, якого, може, вважають за давно вимерлого. Адже і озеро наше давнє, про що свідчить отой шматочок бурштину. Поглянь лише на карту палеозойської ери. Дивись — тут і звірозубий плазун, і хижий диноцефал. Та що там казати! А от карта мезозою. Дивись: у наших краях якраз море межує із сушею. А може, на місці нашого озера саме було доісторичне прісноводне болото? Тож тут міг жити хто завгодно. А скільки довкола нашого озера папороті, ти помітив?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ» автора Стельмах Ярослав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ VI,“ на сторінці 2. Приємного читання.