РОЗДІЛ III

МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ

— О, — полегшено зітхнув я. — Оце я тебе пізнаю. А то аж злякався спершу. Звідки, думаю, такий запал.

— А як же інакше, а як же інакше, — виспівував Митько, заглядаючи в піч. — О, щось вариться. Чудово! — вибіг із хати.

— Доброго ранку, бабуню, — чути було вже знадвору. — Погодуєте нас?

І ось уже на столі парує молода картопля, притрушена кропом, і сало, і сметана, і кисле й солодке молоко...

І ось уже ми йдемо, навантажені рюкзаками з їжею й усякою всячиною туди, де за річкою шумить верховіття, де голубінь неба заглядає в синь лісового озера, де птахи радіють погожій днині, куди вабить нас вільне життя.

— А головне, — казав дорогою Митько, — ти завважив, яка бабуся? Ні слова не сказала. Інша вже почала б: «Ой, та куди ж ви йдете? Та що вам там потрібно? Не купайтесь, бо втонете! Та не ходіть у ліс, бо заблукаєте!» А моя — ні слова.

— Так, — погодивсь я, — бабуня що треба.

— А що нам у селі робити? Хлопців тут малувато, та й ті всі заклопотані — то город сапають, то по господарству... А я, було, позаторік і собі спробував сапати, і що ж ти думаєш? Виполов якусь розсаду, а бур'яни полишив. Тут такі бур'яни ростуть, зовсім на бур'яни і не схожі. Подивишся — ніби якась городина, а воно ні, виявляється. Так мене після того й близько до городу не підпускали. Хотів дров нарубати — поліняка відскочила й по лобі мене як трахне! Тиждень із ґулею ходив, а сокиру від мене ховати стали. Хотів навіть корову помогти доїти, так мало того, що вона хвицалась, як скажена, так іще й мою панамку зжувала.

— То ж позаторік! Ти ще малий був.

Ми відступилися з дороги, бо нею саме проїхало кілька колгоспних ваговозів. На одному стояла якась здоровенна частина од комбайна.

— Гадаєш, зараз краще вийде? Тут уміння потрібне.

— Отож-бо й є!

— А де ти його наберешся? Вдома без сокири і сапки обходимось.

Проминувши поле, ми наблизились до річки.

— Зараз над шлюзами перейдемо, а тоді вже лісом, — пояснив Митько.

У вас тут і шлюзи є?

— Аякже! Не Дніпрогес, звичайно, але збудували років п'ять тому, щоб поля зрошувати. Бачив же дорогою — канави такі.

Ми ступили на хисткий і, здавалось, ненадійний місток, а внизу гуркотіла, вирувала, пінилась вода і били вгору, грали проти сонця різноколірні бризки.

— Ух, страшнувато! Ходімо, Митю, швидше, а то ще місток вломиться.

— Вломиться! Та він тисячу таких, як ми, витримає! Дивись! — і, вхопившись рукою за поручні, Митько став так вигицувати, підкидаючи ноги, що аж дошки піді мною заходили ходором, і місток затрусивсь іще дужче.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ» автора Стельмах Ярослав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ III“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи